Коли відставка Міністра культури Кириленка?

Скандал довкола плагіату дружини одного з керівників Уряду – Міністра культури України, розгортається за класичним сценарієм. Віце-прем`єр міністр Славік Кириленко і його видатна наукова жона раптом повністю втратили дар мови. Глухо мовчать. Бо говорити якось і нічого. Піймались.

У всіх цивілізованих країнах з розвинутою демократією, куди нас скільки років мужньо тягне вічний депутат і чиновник Кириленко, після таких звинувачень моментально публікуються або спростування, або каяття, визнання помилок і автоматична добровільна відставка. Але, не у Славковому випадку! У його свідомості мабуть живе переконаний совок. Стиль поведінки, ймовірно, сформований донецькими братками з Партії регіонів. Не даремно, такий помітний член «проєвропейського» Уряду підтримує теплі стосунки з одіозним М.Поплавським. А його кохана дружина викладає у «кульці», пише скопійовані з сайтів студентських рефератів книги, які із трепетним захопленням одобрюють вчені ради…

Сайт «Музеї України» отримав чергового листа про «наукові подвиги» з ознаками плагіату Катерини Кириленко. Ми мали зустрічі з групою авторів, які з міркувань безпеки поки не відкривають прізвища.

Зрозуміло одне – гуманітарний блок Уряду, Мінкульт і деякі дивні університети час рішуче зачистити… Чекаємо осмислених дій лідерів парламентської коаліції, Уряду, Президента…

А лист оприлюднюємо.

«Публікація  про те, як дружина віце-прем’єра з гуманітарних питань і міністра культури В. Кириленка скопіювала студентський реферат з Інтернету у свій підручник «Культура і наука» (К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2015, -400с. ),викликала шалений інтерес у читачів.Це підштовхнуло   ще більше зануритись у глибини цього підручника, виданого під егідою аж двох гуманітарних міністерств: Міносвіти і  Мінкультури з університетом Поплавського на додачу. (Ну, з Міністерством культури, яке очолює чоловік Катерини Кириленко – В’ячеслав Кириленко, він же гуманітарний віце-прем’єр,  усе зрозуміло).

Нове відкриття  плагіату у книжці К.Кириленко не змусило довго чекати. Ось на сайті

http://osvita.ua/vnz/reports/philosophy/12993/ розміщений ще 11.12.2010, тобто задовго до виходу у світ підручника пані Катерини, реферат «Філософське розуміння людської діяльності».  Цей же реферат розміщений в Інтернеті і на іншому сайті:http://www.referatcentral.org.ua/philosophy_load.php?id=503&startext=3

Реферат, який складається з 4 сторінок, перекочував до книги Катерини Кириленко  без будь-яких посилань. За браком місця оберемо дві середні сторінки з наступним текстом: «Розуміння діяльності як основи власне людського способу бутя дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін «екзистенціал» походить від слова «екзистенція», що його у філософії XX ст. вживають для позначення специфіки людського існування. З цього огляду термін «екзистенціал» означає:

·                                 те, поза чим немає людини як людини;

·                                 те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.

До основних екзистенціалів людського буття на основі міркувань філософії XX ст. можна відности:

·                                 не пряме, безпосереднє,тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; це позначають інколи як відпадіння, відлучення людини від цілісного буття, як закинутість у світ, саме тому, що людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій на дійність та від прямого на неї впливу;

·                                 трансцендування (дослівно — вихід за межі, процесування через щось) — неприлученість людини ні до чого остаточно і назавжди, своєрідне «перелітання» від одних форм прилучення до буття до інших, невкоріненість людини, яка переходить у подальший екзистенціал;

·                                 свобода, тобто незапрограмованість, наявність вибору типу дій та поведінки;

·                                 індивідуація: у природних процесах будь-які окремі явища завжди вплетені в певні системи взаємодій і не мають власного автономного значення; у людському ж бутті навпаки— на перший план виходять людська індивідуальність, унікальність та неповторність; тут багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі;

·                                 принципова єдність людського початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства: «обираючи себе, я завжди створю всезагальне. Я створю його, розуміючи проект будь-якої іншої людини, до якої б епохи вона не належала» (Ж-П.Сартр). Яскраво ту саму думку висловив Джон Донн (англ. поет XVI – XVII ст.): Немає людини, яка була б, наче острів, сам по собі; кожна людина є часткою материка, частиною суходолу; і якщо хвиля знесе в море берегову скелю, зменшиться Європа;, смерть кожної людини зменшує і мене, бо я є у єдності з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін: він — по тобі;

·                                 перебування (буття) “на межі”, цей важливий екзистенціаллюдськогобуттянібиінтегруєусіінші, бофіксуєпроблематичність, неузасадненість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогизмлюдськогоіснування. На думку М.Аббаньяно, М.Бубера, П.Тілліха, М.Шеллера, людське бутя характеризується веденням своєрідного діалогу — із Богом, Космосом, іншою людиною, світовими глибинами, із самою собою тощо.

В цілому становище людини у світі можна передати умовно як перебування на перехресті двох нескінченностей: з одного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а, з іншого, – нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу.

На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Фактично це значить, що людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: духу і тіла, неба і землі, одиничності та всезагальності, ницості та величі, свободи та необхідності.

Ці альтернативи утворюють своєрідне «силове поле» людського буття, надаючи йому внутрішньої напруженості. Але водночас вони вводять людину у стан внутрішньої суперечливості, одвічного сперечання із самою собою: людині хотілося би перебувати у повноті та цілісності, тобто мати водночас і земне, і небесне, і скороминуще і вічне, але ценеможливо – неможливо у якійсь простий спосібце поєднати. І все ж кожне людське життя фактично подає нам варіант вирішення даних суперечливостей та певне поєднання названих альтернатив.Точніше – можедати, якщо ми це життя зрозуміємо, адже воно може постати досить невиразним і свідомопобудованим навіть без їх врахування. Проте, коли людина будує своє життя осмислено, вона не може їх обминути; вона намагається зробити реальні та рішучі кроки для їх певного поєднання. Такі дії людини, які постають спрямованими самена поєднання найперших альтернатив людськогожиття, як правило називають життєвими вчинками. Тому вчинки – це не які завгодно дії, а лише ті, які вводять людину у сааме осереддя людського життя, постаючи його своєрідними «вузловими пунктами».

Фото сторінок 30 і 31 з підручника Катерини Кириленко засвідчує, що текст на них один в один повторює наведений уривок з  реферату.

Катерина Михайлівна видає за свої не тільки тексти з рефератів, але й з підручників своїх колег – науковців і викладачів, серед яких посібник В.Г.Нестеренко  «Вступ до філософії: онтологія людини»,що вийшов у1995 році у київському видавництві «Абрис». На даний момент він також розміщений в Інтернеті на кількох сайтах: http://thales2002.narod.ru/zmneph.html

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=1732&pg=235&lang=book

Відкриваємо  сторінку 235 у варіанті інтернет-розміщення і читаємо: «Цивілізація – це культура у поєднанні з технікою. …Таке розуміння культури, хоча й дещо схематично, було зреалізоване Освальдом Шпенглером в його славнозвісній праці “Занепад Європи” (1918 р.). Всю історію людства він подає як послідовність окремих культур, кожна з яких проходить у своєму розвитку два етапи – етап власне культури (доба смислотворення, творчих поривань, ствердження особистості) та етап цивілізації (доба панування техніки, міста, людських мас).
Уже з цього видно, як зростала смислова навантаженість поняття “культура” мірою осягання дедалі більшої багатобічності самого феномена культури. Наприкінці XIX – у першій третині XX сторіччя культуру розглядали й як фундаментальну структуру історичного бутя людства (антична культура, арабська культура тощо), й як внутрішньоструктурований массив суспільного життя (матеріальна й духовна культура з їхніми власними складовими), й як певну якісну характеристику людського буття на відміну від цивілізації.»

У друкованій версії книги цей текст розміщений на 311 і 312 сторінки.

А ось текст зі сторінки 18 підручника К.Кириленко.Видає чужі тексти за свої  не тільки українських, але й російських науковців.  Ось приклад:  перший абзац на с.84 – це плагіат з російського підручника«Мировая политика в условиях кризиса» за ред. проф.С.В.Кортунова(М.: Аспект Пресс, 2010), а саме: з глави шостої «Информационный фактор в условиях мирового кризиса»(с.133-141), автором тексту якої є д.ф.н., головний науковий співробітник Інституту Європи Російської Академії Наук Водопьянова Елена Викторовна.

Україномовний переклад тексту російського підручника розміщено в Інтернеті  на сайті http://pidruchnyky.tk/informatsionnyie-realii-povsednevnosti.html , а також

http://www.wpec.ru/text/201001191710.htm

Не боїться пані Катерина красти чужі тексти й зовсім свіжих наукових публікацій.

Останній абзац на с.84 і до кінця першого абзацу на с.85 книжки К.Кириленко є текстом, вкраденим з розміщеної на сайтіhttp://lib.nuph.edu.ua/fullis/konf_101013/lysenko.pdf статті О.А.Лисенко «СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ БІБЛІОТЕКАРЯ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА»: «Феномен професійної культури досліджувався багатьма провіднимифахівцями в галузі соціології праці, економічної соціології й соціологіїкультури (Н.Б. Крилова, Н.П. Лукашевич, Д. Маркевич, Г.М. Соколова, та ін.). У другій половині XX ст. професійна культура (як частина загальної культури) вже розглядається не тільки як форма людської діяльності, але і якнайважливіший аспект життєдіяльності особистості, як соціальна діяльність, що складається із взаємозалежних цілісних феноменів, які не зводяться лише допевного комплексу знань, умінь і навичок [8] (Справжній автор поставив посилання на джерело, яким користувався, К.Кириленко   його викинула). Разом з цим, у дослідженнях професійної культури не рідко наводиться спрощенеїївизначення, а такожнемаєєдиної точки зору на зміст і обсягцьогопоняття…» І далі за текстом.

Кириленко не засмутило навіть те, що стаття Оксани Анатоліївни Лисенко – це  доповідь, оприлюднена на конференції«Університетська бібліотека та інформаційні сервіси для науки та освіти», яка відбулась зовсім недавно: 10 жовтня 2013 р., а проводилась конференція Науковою бібліотекою Національного фармацевтичного університету м.Харкова.

Перший абзац підрозділу підручника Кириленко « 1.4.3. Особливості сучасної професійної культури» (с.84)  і текст на с.85, починаючи з абзацу другого і до кінця сторінки, а  також повністю сторінка 86 і сторінка 87 до останнього абзацу –це скопійована  Кириленко стаття  І.С.Сабатовської «Професійна культура особистості: структура та критерії вимірювання», яка є докладом на VІ міжнародній науково-практичній конференції «Спецпроект: анализнаучных исследований» 30-31 мая 2011 року, http://www.confcontact.com/20110531/so_sabat.htm

Ось передостанній абзац статті І.С.Сабатовської: «Таким чином, у професійній культурі фахівця ми простежуємо той самий структурний ланцюг або комплексну систему елементів, а саме: професійне мислення, професійний інтерес, професійні знання, уміння, навички й здібності, професійний досвід, ступінь готовності особистості до конкретного виду діяльності, професійний світогляд, професійна майстерність, адаптованість до професійного середовища, професійна мораль тощо. До сучасного працівника висуваються вимоги – чітко уявляти собі моральний смисл, цінність, наслідки своєї діяльності, мати цілісний світогляд, економічно, екологічно розвинене мислення, володіти культурою спілкування, знанням правової системи суспільства, навичками організації виробництва (управління) і т. ін. Професійна культура посідаєособливемісце у структурікультуриособистості, оскільки в процесіпрофесійноїдіяльності культура особистостінабуваєсвоговсебічного й ефективноговтілення. Більше того, у такійдіяльностізрештоюакумулюютьсявсівидикультуриособистості .Елементирізнихвидів культур, яківходять до складу професійноїкультурифахівця (як субкультури), маютьпевнуієрархіюзалежновідспеціалізації та професійноїдіяльності, а такожвідконкретнихзавдань, якірозв ’ язуєфахівець у конкретнійжиттєвійситуації».

А ось с.86 – 87 підручника дружини віце-премьєра з гуманітарних питань:

Після тексту Сабатовської одразу починається п’ять сторінок тексту  студентського реферату на тему «Професійна культура» http://referat-ok.com.ua/kulturologiya-ta-mistectvo/profesiina-kultura-zagalne-ponyattya-pro-kulturu-praci-kultura-virobnictva-profesiina-kultura-osnovni-aspekti-ponyat-kulturologiji-imidzheologiya-konfliktologiya ,плагіат якого триває до 92 с. підручника Кириленко включно.

ЖОДНОГО посилання і ЖОДНОГО прізвища цих авторів у підручнику К.Кириленко немає.

Нагадаємо, що рецензентом цієї крадіжки інтелектуальної власності,з поміж інших «професорів»  від Поплавського, був д.філос.н.,доц. С.В.Руденко – відомий борець із плагіатом. Це той самий Сергій Валерійович Руденко, який 2012 р. за вказівкою Табачника судився зі своїм власним Університетом (КНУ ім.Тараса Шевченка), вимагаючи через суд позбавити наукового ступеню к. політичних наук Ксенію Василенко (журналіста Соню Кошкіну ) за нібито винайдений особисто ним плагіат у її дисертації. Утім, виявилось, «плагіат» зводився до наявності у списку використаної літератури книг, якими користувалися  й інші дослідники.  

Як же такий принциповий борець із крадіжкою інтелектуальної власності  не помітив, що  400 сторінок так званого підручника К.Кириленко, який він рецензував, є майже суцільним плагіатом?

Уявіть собі  наше здивування, коли  фото С.В.Руденка  виявилося на офіційному сайті КНУКіМ (відомого як Університет Поплавського) як викладача кафедри філософії, тієї, що очолюється Катериною Михайлівною Кириленко. Цікаво, що  С.В.Руденко вже  2014р.,рахуючись доцентом кафедри К.Кириленко,  рецензував її підручник від імені Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка.

Крім підручника Кириленко «Культура і наука» С.В.Руденко був рецензентом ще одного шедевру науково-педагогічної діяльності Катерини Михайлівни, виданого 2014 році коштом КНУКіМ-блокноту під гордовитою назвою «мультидисциплінарний» навчальний посібник «Філософія: наука і культура» (?). Цей «мультик» також рекомендувала  Вчена Рада КНУКіМ протокол №15 від 29 травня 2014 р., а С.В.Руденко знов був зазначений як доцент каф. української філософії та культури Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка.

Ця історія з плагіатом змусила нас звернутися за коментарем до пана Міністра культури. Прес-служба міністерства наше звернення проігнорувала. Сенсу звертатися до віце-премьєраі міністра культури В.Кириленка з відритим листом також не має. Подібні звернення вже були, на що пан В’ячеслав зверхньо відповів, що він жодних відкритих листів не читає, робить усе правильно і ні на кого звертати уваги не збирається.

Ми ж, навпаки, вважаємо, що красти чужу власність не тільки не правильно, а ще й наказуємо, а якщо до цього причетна  людина на самісінькій верхівці української влади,  то це є тим більш ганебним і неприпустимим.

Оскільки «Васька слухає та їсть», ми вирішили звернутися до людини, яка має безпосереднє відношення і до науки, і до освіти, і до пана В’ячеслава Кириленка – до Голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Л. М. Гриневич.

Шановна Ліліє Михайлівно!

Нещодавно, в одному з інтерв’ю, розповідаючи про реформу освіти в Україні, Ви сказали, що однією з важливих проблем сучасної науки і освіти нашої країни є «академічна нечесність», що «величезна кількість чиновників захищала свої дисертаційні дослідження нечесним шляхом, у багатьох дисертаціях знайдено плагіат. Тому Закон про вищу освіту пропонує механізми його викорінення». Один з них полягає у тому, що «члени вченої ради, які позитивно голосують за роботу з плагіатом, у майбутньому позбавляються права брати участь у роботі таких рад».

Ситуація, яка склалась з підручником дружини В’ячеслава Кириленка – Катерини Михайлівни Кириленко, як на нас, є набагато ганебнішою: йдеться про підручник для студентів, про підручник, за яким має вчитися молодь України, підручник обсягом 400 сторінок, текст на  яких належить іншим: науковцям і навіть студентам.Підручник «Культура і наука» – це майже 400 сторінок чужої інтелектуальної власності, вкраденої дружиною віце-прем’єра з гуманітарних питань, міністра культури В. Кириленка.

Ліліє Михайлівно! Сподіваємося, Ви уявляє ступінь блюзнірства ситуації, коли усією гуманітарною сферою України опікується людина, яка, очевидно, немає морального права знаходитись на цій високій посаді. Тому звертаємося до Вас із проханням провести неупереджене розслідування цієї ситуації, розраховуючи на те, що Ви представляєте фракцію, яка висунула В’ячеслава Кириленка на посаду віце-премьєра і міністра культури України одночасно, отже має нести відповідальність за його діяльність або бездіяльність.

Ми сподіваємося на те, що партія «Народний фронт», до якої Ви належите і від якої  на високу  посаду в уряді України був делегований В’ячеслав Кириленко – це європейська демократична  партія. В європейських країнах високопосадовці несуть відповідальність не тільки за власні ганебні вчинки, але за ганебні вчинки своїх рідних: подають у відставку.

Шановна Ліліє Михайлівно!

Ми розуміємо, що Ваш однопартієць  по суті є  третьою особою у владній вертикалі країни. Тим не менш,просимо Вас провести розслідування за участю депутатів профільного комітету, вашої фракції та громадських активістів.Сподіваємось на те, що ані прем’єр-міністр В.Кириленко, ані член Вашого комітету  М.М.Поплавський, у чиєму підпорядкуванні по факту знаходиться КНУКіМ, в якому працевлаштована дружина віце-прем’єр-міністра, і вчена рада та науковці якої дали офіційну рекомендацію її підручнику, ані давній приятель Поплавського  В.М.Литвин, ані  можливі втручання інших високих покровителів названих осіб,не вплинуть на неупередженість розслідування.

З повагою,

українські науковці, викладачі, громадські активісти,

яким соромно за таку гуманітарну  владу в країні».

Ну а команда часопису «Музеї України» від свого імені направляє цей матеріал членам парламентського Комітету з питань культури.

Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Ірина Подоляк, як виявилося уважно читає наші публікації. То чи не час написати Проект Постанови ВРУ про відставку Славіка Кириленка з Уряду? І просто поставити її на голосування. Вже досить розводити кириленівщину-поплавковізм…

Чи нам треба і проект Постанови писати?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»