Свіжі  новини  із Софії Київської

28 грудня в Національному заповіднику «Софія Київська» відбулось відкриття виставки, присвяченої 245-річчю від дня народження і 175-річчю від дня смерті митрополита Євгенія (Болховітінова).    На відкритті виставки генеральний директор заповідника О. Сердюк,  завершуючи своє  вітальне слово, відмітила, що 2012 рік «став переламним в історії Софії Київської», тепер, наголосила вона, починається «нове життя Софії і заповідника». А чому ж йому не початися -  і виставка, і промова Сердюк відбувалися у Будинку митрополита, чудово відреставрованому завдяки ініціативі, колосальній енергії, сумлінню та  менеджерським здібностям брутально звільненої очільниками мінкульту у 2012 р. директорки заповідника Нелі Куковальської.

Стараннями й ентузіазмом Куковальської та її вигнаної ставленицею мінкульту Сердюк високопрофесійної команди ця абсолютно занепала за старого керівництва заповідника будівля була буквально відроджена з руїн, у ній було відкрито унікальний музей «Будинок митрополита» з цікавою, єдиною в своєму роді експозицією, що вражає справжніми раритетами.   З вікна Будинку було видно   виблискуючу красою барокового фронтону Браму Заборовського, нещодавно   відроджену з руїн також за ініціативи та наполегливості Н. Куковальської.  А  з іншого вікна можна було побачити приведені до  ладу  розпорядливістю Н. Куковальської білосніжні стіни і фронтон Софії Київської, всередині якої відвідувачі, зайшовши через реставровані за цього ж директора мідні позолочені вхідні Красні врата XVIII ст., милуються відреставрованими за неї ж мозаїками ХІ ст., золоченим іконостасом з відтвореними з почорнілих погнутих шматків срібними  Царськими вратами, реставрація яких вартувала Куковальській та її команді героїчних зусиль і нервів.  Усього зробленого за керівництва генерального директора Н. Куковальської й не перелічиш. Про всі ці без перебільшення епохальні здобутки знає не лише вся Україна, але й весь світ.  Недарма ж на сайті заповідника нині зазначено, що на виставці  «особливу увагу привертають два антимінси, освячені митрополитом Євгенієм, що зберігаються в фондах Національного заповідника "Софія Київська" і експонуються вперше». Насправді ці антимінси, реставровані ще за Куковальської, вже експонувалися на виставці відроджених за її  ініціативою й діяльним розпорядженням раритетів з фондів.

Куковальська та її команда зробили, а Сердюк, завдяки підступним діям М. Кулиняка та його поплічників Вінграновського і Вечерського, які разом із своєю ставленицею  злочинно  зруйнували один з кращих музейних колективів України, буде користуватися та нахабно хизуватися тим, що було напрацьовано за попередньої адміністрації. Звісно, про ці напрацювання  попередників сама Сердюк, її новонабране вірнопіддане оточення і вкрай заляканий нею колектив, що пережив страшну, справді чекістську «чистку», мовчать.    У такій сприятливій ситуації чому ж Сердюк та її приспішникам не почати нове безтурботне й радісне життя у відреставрованих за їхніх попередників пам’ятках заповідника, привласнивши собі чужу славу й отримуючи за це захмарні зарплати? Жодних зусиль, все захапано у найкращому вигляді. Залишилось лише сніг та кригу прибрати з нової відмостки, влаштованої зусиллями співробітників, керованих Куковальською, але навіть на це нові хазяї заповідника не спроможні – гості заходу ледь не на  навколішках, побоюючись зламати кістки, пробиралися через снігові й крижані завали  до місця проведення заходу. Куковальської та її команди немає, то й сніг прибрати нікому, а навіщо, все і так  добре, адже для Сердюк та набраних нею псевдофахівців дійсно почалося нове щасливе й заможне  життя…

            На цьому ж  заході виступив  незмінний гість Сердюк, а краще сказати – новий можновладний господар Софії П. Толочко, який, лицемірно згадавши «високий науковий рівень праць митрополита Євгенія Болховітінова», вкотре наголосив на тому, що співробітники заповідника мають займатися не науковими дослідженнями, а виставками та екскурсіями – ось   їхня парафія та рівень, натякаючи на те, що наука може бути лише в його Інституті, і лише така, яку він, наймудріший академік, дозволить. Це ж просто глум над пам’яттю вченого митрополита, зачинателя вивчення Софії, –  нещадно і послідовно гнати науку з його улюбленої святині! Така позиція застійного компартійного академіка суперечить  не лише моральним нормам, а й Закону про музеї та музейну справу, який проголошує музеї не лише культурно-освітніми, але й науково-дослідними установами та вимагає проведення  наукових досліджень і відповідних звітів. Чим тільки буде звітувати Сердюк та її команда? Практично нічим: варто лише порівняти та оприлюднити наукові звіти заповідника за керівництва Куковальської і Сердюк…

Втім, Сердюк та її «фахівців» тоталітарна позиція  Толочка дуже влаштовує. Дійсно, навіщо вивчати та реставрувати, коли такі величезні зарплати фактично ні за що? Треба тихесенько сидіти і мовчати, і заглядати до рота Толочку та Кулиняку: що вони ще накажуть, кого ще звільнятимуть, кому заборонятимуть? Сердюк готова виконати будь-яке завдання, адже  «добрий» міністр культури затвердив їй те, що вона вже для нього відпрацювала, – зарплату у 50 тис. грн. Ось яка в нас культурна політика…

Софія Лаврська