Пропозиції Президентові України
1
Я 1950 р.н., був і залишаюся позапартійним. Закінчив КДУ ім. Шевченка за фахом „Нейрофізіологія”. Спеціалізувався в напрямку „Мозкове забезпечення біосоціального статусу людини”. Згодом пощастило (саме так, пощастило, попри всю неприязнь абсолютної більшості українців до одноплемінників-новаторів) на основі діалектичного матеріалізму створити метод цілісного опису активних систем (живе, соціум, штучний інтелект). Виявив також управлінські властивості активних систем та запропонував адекватний управлінський алгоритм для свідомої оптимізації їхніх параметрів. Пояснив структуру світогляду. Розробив механізм незворотнього суспільного прогресу на основі „Закону про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях”.
Це та інше дало мені змогу пояснити причинно-наслідкові зв’язки наших бід та проблем і запропонувати шляхи їхнього гарантованого та взаємовигідного вирішення. Описав світоглядні причини масових конфліктів та тероризму і вказав напрямки їхнього замирення та профілактики. І т.п.
Тож, покладаючись на Ваші передвиборчі обіцянки, та на основі етнічної солідарності (на жаль, в силу самовдоволеної своєї меншовартості Ви навіть не розумієте, що це таке) я на останніх виборах і делегував Вам свою частину владних повноважень.
2
Проте, на жаль, використовуєте Ви мої (та й мільйонів інших громадян України) владні повноваження вкрай шкідливо для України. А все через безпідставну самовпевненість та світоглядну і професійну безграмотність.
І, на превеликий жаль, це Вас влаштовує. Та й не лише Вас.
Адже, здавалося б, абсолютна більшість українських держуправлінців щиро хоче (хай навіть з різних причин), щоб Україна процвітала. Однак виключно від внутрішніх причин справи постійно та повсюдно гіршають, а піддані розбігаються світ за очі (проте якраз за це чиновникам підвищують оклади?!).
А це означає, що Україною хибно керують, тобто, на основі хибного розуміння нашого суспільства та його об’єктивних закономірностей.
Ось тут би верхам і пошукати доказово правильне пояснення ситуації та шляхів її покращення.
Однак цього не робить жоден наш чиновник, вождь, вождик, реєстровий патріот чи просто „борець за народ”. Навпаки, сотні(!) з них при спробах особистого спілкування були категорично проти наукового пояснення нашого життя як такого.
Тому й висновки треба робити не за словами наших політиків, а за їхніми ділами: головне для них – не суспільнокорисна праця, а вдоволення власних вузькоегоїстичних примх та забаганок, пишно іменованих для публіки політичною волею. Та ще й переважно за правилом „Обдури ближнього першим”.
Принагідно зауважу, що внаслідок давнього вилучення логіки із шкільної програми у нас ще й зараз багато віруючих у древню побрехеньку про доброго правителя, але поганих придворних. А насправді саме правитель визначає спосіб дій власного оточення. До того ж, у нашому випадку, ще й ним особисто відібраного. Так що, п. Президенте, Ваші слуги роблять тільки те, що Вам заманеться.
А тому й потрібне просвітництво, тобто, треба навчити наші верхи на чолі з Президентом основ науково обґрунтованого світогляду та оптимізаційного управління активними системами. Причому без жодної тобі боротьби за народ (борців – на олімпіади!), кадрових тасувань за правилом „Шило на мило”, страйків, демонстрацій, нескінченних перевиборів, революцій та інших видів чисто емоційно вмотивованих, а отже – дурнуватих видів масової діяльності.
3
Візьмімо хоча б сьогоднішню т.зв. політико-правову кризу. Насправді ж це криза не політична. Хоч би тому, що наші проблеми не є унікальними, технології їхнього задовільного вирішення напрацьовані (теж політиками!) в десятках передових країн. І відоме нашим політикам все те, що і їхні знають, таємниць тут нема. Лише єдина відмінність – у моральних регуляторах. Тобто, в передових країнах політики мають моральні гальма, а наші навпаки – відверто хизуються якраз їхньою відсутністю. При цьому зауважте обов’язкову послідовність: спочатку дане суспільство виховало своїх політиків з корисними моральними якостями, і тільки потім ці політики роблять власне суспільство передовим.
Нинішня криза і не правова. Бо не може бути кризи законності у державі неправовій! Всі ж бо знають, а Ви найперед, що Україною керують беззаконням та аморальністю. То при чому тут Конституція?!
Взагалі, схоже, що наші аморальні політики намірилися створити високоморальне та ефективне суспільство. Як намір – добре, але доказово не обгрунтоване. Адже загальновідомо, що низи беруть приклад з верхів. Тоді як же саме зробити так, щоб низи добровільно набували суспільнокорисної моралі, дивлячись на аморальні т.зв. еліти?!
Вельми дисертабельна тематика, еге ж?
І ще не все. У нас стрімко зростає число власників юридичних дипломів та відповідних титулів мудрості. Здавалося б, це тільки додає певності у нашому швидкому та повсюдному наближенні до обіцяного-переобіцяного верховенства права.
Але чомусь і досі ніхто з цих „юристів завзятих” навіть не пробує загальновизнано і однозначно описати, що ж це таке – правова держава і на якій відстані від неї перебуває Україна станом на таку-то дату?
А невідомо що неможливо і збудувати. Чи якраз навпаки – що б тільки у нас не виходило, все те юристи з помпою проголосять якраз хоромами правової держави?
Хто зна, для наших спеців неможливого немає...
4
Далі. На початку цієї кризи обидві сторони шукали за кордоном мудрих посередників. Тобто, підсвідомо наші VIPи прагнуть якихось нових, їм ще не відомих знань про наше суспільство, які допомогли б всіх помирити.
До речі, цим самим обидві сторони засвідчили принципову неспроможність власних теоретиків. Але разом з цим – помилуйтеся логікою – наші верхи самовпевнено вважають, що їхні шептуни якраз і є найкращими науковцями-суспільниками в Україні?!
Хоч насправді їхні теоретики – це не науковці, а відверті заробітчани. І не „якась там об’єктивна істина” їх цікавить, а виключно прихильність та щедрість працедавця. Тому вони й твердять що завгодно, аби гроші...
Та й за кордоном теж немає світових мудреців. Бо якби там було наукове пояснення суті суспільних процесів, то не дійшло б до воєн у покійній Югославії, Іраку, Афганістані, Чечні, Палестині і т.д.
Тож єдиний їхній передовий досвід полягає в тому, що успіх власному суспільству приносять тільки політики з моральними гальмами. Але нам, повторюю, це не підходить. Наші політики принципово інакші, вони навіть і не думають кудись там змінюватися. Виховання не те, наша педагогіка навіть не містить поняття взаємовигідного саморозвитку. А тому й виходить безмежна і несамокритична гіпертрофія власного „Я”. Звідси, до речі, й вважаєте Ви, п. Президенте, нас українцями маленькими (а не рівновеликими з собою, як потрібно), звідси у Вас і рояться всілякі управлінські бзіки.
5
Тому наша сьогоднішня криза – це криза світоглядна. Вірніше, це чергове загострення споконвічної (і свідомої) відсутності в українського етносу власного розуму на колективному рівні. Саме так, українці й по сьогодні вперто відмовляються над власним своїм конкретно-емоційним (досоціальним!) мисленням надбудовувати мислення абстрактно-логічне, без якого неможливо сформувати етнічний надіндивідуальний світогляд. Звідси і всі наші біди...
Тому, до речі, жодні перевибори розуму українцям не додадуть. Зрештою, це вже і перевірене практикою – за роки незалежності кожні наступні вибори по-українськи (тобто, з галасом, але без логіки) виплескували на суспільний верх щораз гіршу піну.
Але якби наші верхи справді хотіли принципового покращення результатів всіх виборів, то попрохали б науковців розробити кращі їхні критерії. Навіть більше, якраз такі критерії їм і пропонували – але ні, не хочуть і слухати!
То в такому разі скільки не переобирай „достойників” за попередніми ознаками, то і результати завжди будуть попередні, тобто, безтолкові.
Кажете, що Президент у наших верхах світоглядно ще не останній?
Звичайно ні, я такого й не думаю. Навпаки, серед кількох тисяч вищого нашого чиновництва знайдеться багато ще дрімучіших. Але їхні індивідуальні (з персональними заскоками) шкідливості у процесі вимушеної взаємодії до певної міри взаємно нейтралізуються. А у Президента таких психологічних противаг на індивідуальному рівні немає, тож у випадку якихось ляпів йому нема за кого їх сховати.
Адже маємо таке, що навіть найвищі наші чиновники – це множина, трудовий колектив, а Президент – психологічно самотній. Тому така управлінська ситуація просто зобов’язує його бути світоглядно та професійно грамотнішим, ніж решта чиновників. Оскільки ж знання про властивості суспільства не вроджені, то їх треба вчити! Спеціально і цілеспрямовано. Тим більше, що такі знання саме в Україні і створені.
Тож, п. Президенте, готуйтеся в позаробочий час сісти за парту для післядипломної освіти. Ваш вік та здоров’я це цілком дозволяють.
Принагідно спробуйте згадати, коли Ви востаннє були на підвищенні кваліфікації? Давненько?
Ото ж бо й воно. Не годиться, щоб медики, педагоги, інженери та інші свою кваліфікацію підвищували, а Президент залишався на рівні уявлень минулого тисячоліття.
І не посміхайтеся скептично, такої правди Вам Ваше улесливе оточення не скаже.
6
Отже, підсумую.
Сьогоднішня наша криза аж ніяк не політична і не правова. Тому й розв’язати її політико-правовими методами неможливо.
Передові країни нам нічого мудрого тут не порадять, бо й самі не знають. Зрештою, й так загальновідомо, що вони краще живуть тільки завдяки кращому вихованню (кращим моральним якостям) своїх політиків.
Наші ж політики не мають ні професійної грамотності, ні моральних гальм. Ба гірше, вони й не хочуть їх набувати (вчитися!). І ще гірше – наші верхи вкрай зневажливо ставляться до вітчизняних наукових досягнень, в т.ч. і в суспільній сфері.
Все ж вихід з цієї кризи є –
ПЕРЕГОВОРИ КОНФЛІКТУЮЧИХ ВЕРХІВ ЗА ПОСЕРЕДНИЦТВА УКРАЇНЦЯ!
Саме так, посередником треба обрати українця, який має знання про суть наявного конфлікту та професійно вміє все це пояснити нашим політикам. До того ж, щоб цей посередник був, так би мовити, позаблоковий і нічий не член, та ще й, бажано, з-за меж столичного асфальту.
До того ж, на основі наукового розуміння ситуації цей конфлікт треба трансформувати у проблему. Тоді замість сьогоднішнього якісного, емоційно вмотивованого опису ситуації одержимо кількісний, логічно вмотивований опис. При цьому закономірно зміниться і мета (очікуваний результат) цих перемовин. Замість сьогоднішньої малопривабливої та непевної перспективи компромісу, обов’язково більш чи менш збиткового для кожної із сторін, одержуємо взаємну вигоду як для обох сьогоднішніх супротивників, так і для решти суспільства. Більше того, результат цих перемовин стане і спільною для всіх стратегією подальшої конструктивної співпраці.
Вимогам такого посередництва відповідаю я. А коли знайдуться ще претенденти, то можна провести конкурс, хто з нас зможе дохідливіше пояснити все це нашим VIPам.
І ще одне. В емоційному запалі дехто висловлює сумнів у розумовій спроможності Президента у зв’язку з його отруєнням діоксином.
Справді, трохи вплинуло і на мозок. Але переважно у вигляді психотравми, а не на рівні органічного пошкодження. Та ще й сама природа сьогоднішньої кризи логічно проста, вона не потребує великого інтелекту. Так що наявний розумовий рівень кожного з наших верхів цілком достатній для успішного засвоєння простих принципів ефективного управління суспільством.
7
На закінчення ще раз пропоную: пане Президенте, оберіть мене ПОСЕРЕДНИКОМ для перемовин з Вашими опонентами. А що рядовий українець збирається навчити професійної грамотності найвище керівництво – то це навіть добре, не будете всі ви там наверху такими зарозумілими „слугами народу”.
Правда, зараз я живу в селі, доглядаю батьків-інвалідів і за це „гребу” щомісяця близько 8 (восьми) грн.. Але на день вирватися до столиці зможу. Та й довго отиратися серед вождів мені нема потреби. Бо не цікаво.
А тепер найважче – де і як цей текст оприлюднити (навіть не мрію, що його прочитаєте Ви особисто, хоча варто). Опозиційна преса подібного не приймає. Надрукують коаліційники – опозиція не читатиме „з принципу”. Інтелектуально незалежних масових видань теж не знаю. До Інтернету не маю доступу. Така ось свобода слова в меншовартісному та ще й неправовому суспільстві...
Все ж пробуватиму достукатися до глухих.
29 квітня 2007р. З повагою Клець Дмитро Васильович, українець без
меншовартості, засновник наукового суспільствознавства.
вул. Шевченка, 102, с. Рачин, Рівненська обл.,
| 
