Держава-аварія

Реформація політичної системи почнеться з масового руху середнього класу

  Ігор КАГАНЕЦЬ, журнал нової еліти «Перехід IV»

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

Трагедія з «ожидівським фосфором» на Львівщині, яку назвали «другим Чорнобилем», переконала, що нинішня влада стає дедалі небезпечнішою для українського народу. Під її керівництвом технологічна інфраструктура країни розпадається, виробнича дисципліна занепадає, кількість аварій нестримно зростає. Грошей на відновлення техносфери у держави немає. Населення України продовжує скорочуватися через високу смертність. Станом на 1 червня 2007 року нас лишилося 46 млн. 507 тисяч. Зате, як повідомляє журнал «Кореспондент», за останній рік вітчизняні олігархи вражаюче збагатилися. Тепер загальний статок 50 гривневих мільярдерів країни дорівнює 64,4 млрд. доларів, що більш ніж у два рази перевищує прибуткову частину держбюджету. Найбільше багатіїв у Партії регіонів — вісім осіб ($ 17,9 млрд.), стільки ж само в Блоці Юлії Тимошенко ($ 6,27 млрд.).

За словами політолога Костянтина Матвієнка, головною загрозою національній безпеці України є її владна верхівка. Сьогодні вже очевидно, що вона некомпетентна. А причиною цього є її повна безвідповідальність. Йдеться зовсім не про докори сумління чи патріотичні почуття. Ця публіка достатньо засвідчила свою аморальність. Вона майже не ідентифікує себе з українським народом. Грошові рахунки, нерухомість, лікарі, курорти цієї псевдоеліти — все за кордоном. Тож, коли почнеться «технологічний апокаліпсис», вони вже на другий день будуть далеко. Відлетять на персональних літаках. Отже, коли говоримо про відповідальність, то маємо на увазі дієвий правовий механізм нагороди або покарання за результати діяльності.

Керівник має право збагачуватися тільки разом з народом, яким він керує. Власність, отримана на прямому чи посередньому зубожінні суспільства, є ганебною і злочинною. Термін «ганебна власність» походить з римського права, що є основою сучасної європейської правової системи. Згідно з цією традицією, «ганебне збагачення може бути стягнуто і від спадкоємця, навіть якщо злочин погашений». Тобто, згідно з римським правом, санкції за ганебне (нечесне) привласнення не мають терміну давності за цивільними позовами. В сучасних європейських державах правовим відповідником «ганебної власності» є «брудні гроші» та «відмивання» їх. Недоторканною є тільки суспільно визнана правильна (чесна) власність. Джерелом правильної власності є творча праця самого власника — створення ним нового продукту, нової суспільної цінності. Правильна власність особи — фізичної чи юридичної — створюється лише внаслідок збагачення суспільства або ж законно успадковується, якщо раніше була чесною.

Отже, за економічні злочини доведеться відповідати, а все награбоване — повернути або компенсувати заподіяні збитки.

Панівна верхівка (істеблішмент) як вогню боїться персональної відповідальності. Однією з головних цілей антиконституційного заколоту 2004 р. під назвою «політреформа» було створення системи колективної безвідповідальності. Відомо, що там, де відповідає більше одного, не відповідає ніхто. А що вже казати про 450 нардепів. З цією ж метою «еліта» здійснює демонтаж правової системи, що відкриває їй простір для абсолютної сваволі.

Проте ця «маленька хитрість» істеблішменту насправді є наївним хованням голови в пісок. Адже відповідальність за ганебне збагачення не списується НІКОЛИ. Деформації, завдані природному порядку, неминуче мають бути виправлені тими, хто їх спричинив. Тож ти або виправляєш завдану шкоду, або Всесвіт виправляє тебе доти, доки не усвідомиш деякі фундаментальні речі. Наприклад, що красти, брехати і вбивати — це зло. Зокрема, не можна вбивати шляхом геноциду, тобто через створення умов, що ведуть до вимирання людей. Вбивати несправедливо низькими зарплатами за чесно виконану роботу і економічною депортацією. Руйнуванням природи та техносфери. Наркотиками, алкоголем, тютюном, розпустою.

Неминучість відповідальності — це об'єктивна реальність, що не залежить від нашого бажання. Це закон природи. Просто, якщо еліта не бажає персональної відповідальності, то вона отримає іншу відповідальність — колективну. Це означає, весь панівний клас без винятку визнається злочинним за фактом належності до злочинної групи, яка здійснила економічні злочини в особливо великих розмірах. Тобто всі — президент і міністри, всі олігархи і всі нардепи, бандити і ті, хто обіцяв «бандитам — тюрми!». Докладніше див. «Кримінальний кодекс України», розділ VI «Співучасть у злочині».

Можливо, серед них є персонально невинні люди. Але ж панівний клас не бажає персональної відповідальності, значить погоджується на відповідальність колективну. Тому-то сам факт належності до істеблішменту стає підставою для покарання за «економічні злочини в особливо великих розмірах». До речі, раніше це була розстрільна стаття. І багато хто про це ще пам'ятає з неприхованою ностальгією.

Таким чином, маємо лише два варіанти. Перший: створюється конституційна система персональної відповідальності за результати діяльності на всіх рівнях — від президента до сільського голови. Розробляється цивілізований механізм легалізації ганебної власності через реальну компенсацію суспільству заподіяних збитків. Ці збитки ретельно розраховуються й оформлюються як борг, який «елітні боржники» мають повернути суспільству протягом визначеного терміну. Така собі «реструктуризація заборгованості». Всі нормально працюють на своїх місцях і збагачуються разом з народом. Жодних революцій.

Другий варіант: персональна відповідальність продовжує ігноруватися, що автоматично означає колективну відповідальність всієї владної верхівки за результати державного правління. Оскільки результати вочевидь катастрофічні, то весь істеблішмент підлягає вищій мірі покарання. Винятком будуть лише ті представники панівного класу, що розірвуть кругову поруку і реально виступлять за персональну відповідальність та чесну власність — див. «Кримінальний кодекс України», стаття 31 «Добровільна відмова співучасників».

Хтось скаже, що нинішню систему безвідповідальності змінити неможливо, можновладці ніколи цього не дозволять. А їх ніхто вже й не питатиме — це ж злочинці. «Сучасна цивілізація — це несформульована угода владоможців, спрямована на задоволення їхніх претензій. Проте ця угода дійсна лише доти, доки не буде укладено нову угоду, щоб здерти з них шкіру» — писали французи Луї Повель і Жак Берж'є в книзі «Ранок магів». Так що ніколи не кажіть «ніколи». Вся історія людства — це безперервні зміни панівних верхівок.

А тепер про веселе. Нещодавно на сайті www.nep.org.ua було проведене напівгумористичне опитування: «За кого будете голосувати на виборах до парламенту?» У списку перерахували найвідоміші партії, а на останню позицію поставили неіснуючу «Маленьку партію снайперів». Так от вона набрала більше 80% голосів. Згодом автори опитування склали колективний портрет прихильників високоточної стрільби. Вони мають своє житло. Непогану роботу чи маленький бізнес. Були за кордоном. Освічені. Одружені. Сидять в Інтернеті. Мають якісь кошти чи можуть залучити їх через кредити. Типовий середній клас.

Висновок авторів цього експрес- дослідження: «Владна еліта навіть не уявляє, як виборці її не люблять! Виявляється, кількість людей, готових по-справжньому стріляти у нинішніх правителів, катастрофічно збільшується. І це дуже непокоїть!»

Можна було б посміятися з цієї соціології, якби те ж саме не говорили політологи. На всеукраїнській конференції «Стратегія для України: випробування державністю» (4 липня, Київ, Український дім) експерти погодилися, що люди гостро потребують політичної альтернативи. А за нинішніх «партійних гігантів» голосують лише тому, що про інших нічого не знають. Тобто якщо в списку для голосування з'явиться Маленька партія снайперів і вона спроможеться захистити результати волевиявлення від фальсифікацій, то «гіганти» миттєво перетворяться на «карликів». Тобто на тих, ким вони є насправді.

Хто ж вони такі — ці несподівано виявлені соціологами «снайпери середнього класу»? Це саме ті, що укладуть згадану вище НОВУ УГОДУ. І зроблять «еліті» пропозицію, від якої та не зможе відмовитися.

Поки що політичний процес в Україні відбувається в формі змагання олігархічно-кланових груп («верхів») за маніпулювання свідомістю найменш освічених або соціально пасивних верств населення: пенсіонерів, пільговиків, інвалідів, малокваліфікованих робітників тощо («низів»). «За кадром» лишається середній клас: менеджери, працівники інтелектуальної та інформаційної сфери, студенти, малий і середній бізнес, кваліфіковані спеціалісти. Визначальним тут є не соціальний чи майновий статус, а ініціативність, самодостатність і психологія відповідальності за свою долю. А щодо володіння власністю, що є класичною ознакою середнього класу, то в інформаційну епоху головним чинником багатства є інтелект і культура. Тож для того, щоб нинішній відносно бідний український середній клас став заможним, йому потрібні лише свобода для саморозвитку і національна солідарність.

Цей постіндустріальний середній клас вже не піддається олігархічному зомбуванню. Натомість дедалі більше усвідомлює, що за нинішнього устрою в нього немає майбутнього. Бо олігархічно-паразитичній системі не потрібні творчі, самодостатні, шляхетні люди. Отже, для свого визволення середньому класу треба змінювати не лише політиків, а й весь суспільний лад. Для цього й потрібна НОВА УГОДА. Згідно з нею право на існування матиме лише чесно зароблена власність. Кожен керівник нестиме персональну відповідальність за результати свого керування. Суспільство розвиватиметься так, щоб задоволення сьогоднішніх потреб не відбувалося за рахунок майбутніх поколінь. Нерівність у доходах громадян буде законодавчо обмежена — наприклад, коефіцієнтом 20. Тобто найуспішніші будуть збагачуватися разом з усім народом. Діяльність влади буде контрольованою і прозорою, бо народ буде просвіченим і озброєним.

Нинішня привабливість образу «снайпера» викликана не лише ненавистю до псевдоеліти. Це своєрідний ідеал, з яким себе ідентифікує середній клас. Адже снайпер — це точність, лаконічність, відповідальність, індивідуальна майстерність. А також така важлива риса, як здатність терпляче дочекатися слушного часу, після чого діяти швидко й рішуче. Цей час настав. «Другий Чорнобиль» 2007 року — це виразний знак, що термін псевдоукраїнської «держави-аварії» закінчився. Реформація почнеться з масового руху середнього класу.