П`ятниця, 29.03.2024, 00:51
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [707]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[24.11.2017][Мои статьи]
Партія снайперів: Програма моменту (0)
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)
[29.09.2016][Мои статьи]
Для чого заборонили Київську Русь? (0)

Опитування
За кого будете голосувати на дострокових виборах до ВРУ?
Всього відповідей: 790

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

ДО МПС ПРИЄДНАВСЯ ВІДОМИЙ ПРАВОЗАХИСНИК ІВАН МАКАР!
ДО МПС ПРИЄДНАВСЯ ВІДОМИЙ ПРАВОЗАХИСНИК ІВАН МАКАР!
Вбивсто високопосадовця, який вчиняє очевидні злочинні дії на шкоду України, є діяням у стані крайньої необхідності, що відповідно до ст.39 КК України не є злочином.
Саме з цієї позиції буду виходити, коли безплатно захищатиму членів Партії снайперів, які на ділі втілюватимуть її програму.

адвокат Іван Макар

Він єсть Макар, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була.
Комуна і кучма його косила! –
А сила знову розцвіла.


Пропонуємо розповідь про боротьбу з окупаційним режимом представника політичної партії Народний Рух України за єдність Івана Макара


МОЯ БОРОТЬБА




Кому бути у Верховній Раді – вирішувати виборцям. А потенційним парламентаріям, потрібно переконати виборців, що саме вони разом зі своїми соратниками найефективніше захищатимуть права та інтереси співгромадян. Постараюся це зробити і я, подавши на суд громади свій короткий життєпис та роздуми, які свідчать як про досвід, так і про певні принципи і якості, що дають чи не дають підстави для мого обрання парламентарієм у складі фракції Народного Руху України за єдність.

У політиці я з студентських часів, коли під час навчання на другому курсі фізичного факультету Львівського університету восени 1975 року став членом підпільної молодіжної організації, куди входило ще кілька студентів з Києва та Москви. Перед вступом в університет я був переможцем обласної олімпіади з фізики, відстоював область на республіканській олімпіаді, а потім Україну – на всесоюзній, тож проблем з навчанням не було жодних і залишалося доволі часу на заняття іншими справами. Займався я тим, що організовував друкування анонімних листів в ЦК КПРС та до окремих членів Політбюро з критикою існуючого комуністичного режиму та з пропозиціями побудувати щось краще.

На четвертому курсі ми з товаришами вирішили проігнорувати вказівки парткому під час обрання профспілкового та комсомольського бюро факультету. Як для студентів Львівського університету це було недопустимо. Нами зайнялися – двох студентів вигнали ніби-то за неуспішність, хоча до того вони і трійок не мали. Мені та ще кільком активістам пощастило, оскільки я спеціалізувався на кафедрі теоретичної фізики, де викладачі через свою інтелігентність та порядність відмовилися виконувати замовлення КГБ. Не пощастило, щоправда, з рецензентом дипломної, котрий дуже вже старався мені допекти. Ним був один із нинішніх лідерів "Нашої України” Юрій Ключковський. Із перспективою наукової діяльності я розпрощався, хоча певний потенціал мав, оскільки ще на третьому курсі був обраний головою студентського наукового товариства факультету.

Якщо вже потрапив в радянські часи на замітку в КГБ – то це вже назавжди. Влаштуватися десь надовго було неможливо. Працював по кілька місяців то інженером, то техніком, то виконробом. Найдовше вдалося пропрацювати вчителем у одному з найвіддаленіших сіл Ширяєвського району Одеської області, куди влаштувався без трудової книжки та прописки. А щойно прописався – знайшли і там. Почалися виклики в КГБ на профілактику, побиття вікон в кімнатці шкільного гуртожитку, де я проживав, без жодних підстав до мене чіплялися місцеві наркомани та п’яниці, котрих, як відомо, завжди використовували недемократичні режими.

Улітку 1987 року завдяки університетським товаришам мені вдалося поселитися у Львові і влаштуватися на роботу в СКТБ Інституту математики, де я мав намір зайнятися наукою. Проте вже восени став учасником Львівського дискусійного клубу, де пізніше познайомився з дисидентами-шестидесятниками.

Вивести людей на вулиці мені вперше вдалося 13 червня 1988 року, коли мали відбутися установчі збори Товариства шанувальників української мови в Будинку будівельників, вхід до якого виявився закритим. Я звернувся до людей із закликом "Ми не вівці, ми – українці” і повів їх до пам’ятника Івану Франку, де провели установчі збори Товариства. Тоді ж за моєю пропозицією для організації зустрічі з делегатами 19-тої Всесоюзної партконференції створили ініціативний комітет, який пізніше став ініціативним комітетом з організації мітингів, що пройшли у Львові протягом червня та липня 1988 року.  До арешту я очолював цей комітет.

Влада побачила, що втрачає контроль, і в кінці липня почала розганяти мітинги, а прокуратура порушила проти мене кримінальну справу. 4-го серпня мене заарештували за організацію мітингів та мої висловлювання про необхідність поставити пам‘ятники бандерівцям та відновити свій прапор і гімн. В слідчому ізоляторі на знак протесту провів 35-денну голодовку. В листопаді під тиском громадськості кримінальна справа була закрита, а мене було звільнено з ізолятора. Проте влада продовжила переслідування, і мене ще 5 разів ув‘язнювали в адміністративному порядку. До речі, не тільки кучмівська, але й помаранчева ющенківська влада не побажала мене реабілітувати за мої антирадянські дії того періоду. Енкаведисти їм духовно ближчі за бандерівців, яким я пропонував усиановити пам‘ятники, чого, до речі, влада і до сьогодні навіть у Львові не зробила.

Восени 1989 року, коли революція у Львові перемогла, демократи взяли верх, а влада повністю принишкла, я вирішив покинути політичну діяльність і зайнятися наукою. Земляки зі Старосамбірщини переконали мене повернутися в політику і балотуватися до Верховної Ради. Всупереч волі керівників створеного за аналогією з радянським виборчим блоком комуністів і безпартійних демблоку, що запропонував у Старосамбірщині обирати у парламент людину, відношення до національних ідей та демократії якої було більш ніж сумнівним, мої земляки висунули мене в кандидати і обрали депутатом. До речі, з тодішніх кандидатів у народні депутати у мене єдиного у передвиборчій програмі значилася вимога проголошення незалежної України.

Ставши депутатом, я зразу ж увійшов до опозиційної Народної Ради. Проте вже у жовтні 1990 року вийшов з її складу, оскільки розроблений мною проект Концепції переходу УРСР до ринкової економіки Народна Рада розглядати не захотіла, а я був переконаний, що запропонована чільними членами Народної Ради Концепція є хибною. Основна недолік ухваленої пізніше за ініціативою Народної Ради Концепції полягав у тому, що стримувалися ціни на товари, виробником яких переважно була Україна, а це за умови відсутності міжреспубліканських кордонів було відверто на користь Росії і шкодило Україні.

Самостійно розробив і в грудні 1991 року подав до Верховної Ради проект закону про приватизацію державного майна, основна суть якого полягала в тому, щоб продавати майно винятково на аукціонах, оскільки всілякі конкурси лише стимулюватимуть корупцію. Проте тодішній Голова Верховної Ради Іван Плющ розмножити законопроект і розповсюдити його серед депутатів відмовилося, хоча копіювання законопроекту я навіть пропонував зробити власним коштом.

Бажання кваліфіковано творити закони спонукало мене в 1991 році поступити на юридичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, який я закінчив у 1996 році.

1992 року мене обрали секретарем Комісії Верховної Ради з питань законодавства і законності. В липні 1993-го вперше звернувся в Генеральну прокуратуру України з повідомленням про злочин тодішнього Прем‘єра Кучми Л.Д., який, перевищивши повноваження, підписав Заяву урядів Росії, Білорусії та України про невідкладні заходи щодо поглиблення економічної інтеграції. І після завершення в 1994 році моїх депутатських повноважень я не раз, наводячи конкретні факти, звертався в прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу проти Кучми Л.Д. та його поплічників.

Бажаючи донести інформацію про злочинність, антиукраїнськість кучмівського режиму, навесні 1995 року я на отримані від продажу власних автомобіля та рушниці кошти заснував газету "Опозиція”, у якій поміщав статті з інформацією про діяння злочинного режиму. Навесні 1996 року влада газету закрила, а влітку – мене засудили за вчинений ніби-то наклеп на Кучму Л.Д. та Табачника Д.В., хоча жодного неправдивого факту я не повідомив. Тоді в знак протесту я провів 37 днів голодував. До речі, і за ці "злочини” мене досі не реабілітовано, хоча і з цього приводу я звертався до нової влади, судився з нею. Напевно принципи та ідеї Ющенкового духовного батька Кучми та його вірного соратника Дмитра Табачника є для представників нинішньої влади ближчими за ті, які відстоював я. Нову газету тодішній керівник Держкомінформу Іван Драч, незважаючи на судове рішення на мою користь, зареєструвати категорично відмовився, мотивуючи тим, що я знову буду писати про Кучму.

Колишні мої колеги по Народній Раді, на жаль, тоді не тільки не підтримали мене, але й в подальшому тісно співпрацювали з Кучмою Л.Д., зображали його патріотом України. Щобільше, жоден з депутатів другого скликання не відреагував на те, що після того, як 13 травня 1996 року на пленарному засіданні Верховної Ради депутат Сергій Драгомарецький повідомив про фінансування Росією виборчої кампанії Кучми Л.Д., його 16 травня знищили в автомобільній аварії. В той же час після трьохмісячних домагань я таки дав свідчення у кримінальній справі, де вказав про справжні причини загибелі народного депутата. Але правоохоронні органи не забажали розслідувати цю справу.

Тривала судова тяганина призвела до того, що в лютому 1998 року суддя Київського міського суду Василенко Ю.О. за моєю заявою скерував матеріали стосовно Кучми Л.Д. у Верховну Раду для усунення його з посади в порядку імпічменту. Проте так звані демократи цього не захотіли побачити і продовжували його підтримувати. Не протверезила їх і смерть В‘ячеслава Чорновола, котрий загинув після того, як відмовився надалі підтримувати Леоніда Кучму.

Влада в Україні має абсолютно окупаційний характер щодо етнічних українців. Так, навіть за радянських часів ніхто не дозволяв собі відкрито шельмувати світочів української культури, як це не раз робила газета "Киевские Ведомости”, що перебуває під контролем лідерів СДПУ(о). Досі я суджуся як із газетою, так і з Генеральною прокуратурою та президентами Кучмою і Ющенком, вимагаючи спростування надрукованої влітку 1998 року наклепницької інформації про Тараса Шевченка та вилучення з торгової мережі книжки "Вурдалак Тарас Шевченко”. Ющенко, на жаль, став на сторону наклепників, як, до речі, і своєю дволикою позицією та пасивністю "Просвіта”, якою керує Павло Мовчан.

Щобільше, у січні 2000 року сьогоднішні помаранчеві вожді під проводом Кучми Л.Д. і його вірного соратника, тодішнього заступника Голови Верховної Ради Медведчука В.В., зробили парламентський переворот, зробивши останнього фактичним керівником Верховної Ради. Не протверезило багатьох з помаранчевих вождів і повідомлення про знищення посіпаками Кучми Гії Гонгадзе.

У ролі громадського прокурора, що висував обвинувачення Кучмі, я був разом зі справжніми громадянами України, котрі на знак протесту проти злочинного режиму в холодну зиму 2001 року мерзли на асфальті, а помаранчеві вожді В.Ющенко та І.Плющ в той час називали нас фашистами. Деякі активісти, засуджені за участь у цих протестах, незважаючи на мої неодноразові звернення до помаранчевої влади, досі не реабілітовані. Не реабілітовані і ті, хто намагався біля палацу Президента 9 березня 2001 року здійснити ритуальне спалення книжки "Вурдалак Тарас Шевченко”. У той же час прокурора, який на судовому процесі сидів і кривлявся під час виконання Національного гімну, підвищили у посаді, очевидно, за шельмування українських святинь. А проти мене окупаційною владою було знову порушено кримінальну справу за те, що я звернув увагу на такі недопустимі дії прокурора та пообіцяв йому, що ми за це будемо стріляти. Цей прокурор успішно працює і сьогодні, оскільки помаранчевим вождям наплювати як на мої неодноразові звернення з цього приводу, так і на національні святині, котрі шельмуються прокурорами-українофобами.

Я добре усвідомлював, хто скористається плодами Помаранчевої революції, проте взяв у ній посильну участь, допомагаючи землякам, які приїжджали до Києва. В перші дні, коли ще не було захоплено Українського дому, не було штабів, палаток, потрібно було обігріти та обсушити наскрізь промоклих вимучених людей. Були випадки, коли у моїй трьохкімнатній квартирі ночувало по 16 осіб, а я сам, як сторожовий пес, ночував у коридорі на підлозі. Мені здається, що з моїх помаранчевих сусідів такої кількості революціонерів у себе ніхто з них не прийняв. І тим більшою була моя злість, коли нова влада так бездумно почала розтринькувати народну довіру, коли стала повною духовною спадкоємицею не тільки кучмізму, але й комунізму.

Так, на розгляді в суді перебуває мій позов до Генпрокуратури та Президента Ющенка з приводу бездіяльності при перевірці моєї заяви про злочини, що не мають строків давності, енкаведистів, які вони вчиняли під виглядом бандерівців на території Західної України. Такі заяви мають перевірятися протягом 10 днів. Прокуратура це ігнорує, а Президент, відфутболюючи мої скарги, їй потурає.

До самих бандерівців у сьогоднішньої влади ставлення не таке доброзичливе. Сьогоднішнє законодавство не те що дозволяє, але й вимагає від Президента та Уряду визнати УПА стороною що воювала, оскільки вже давно ратифіковані відповідні протоколи, які мають силу закону. З цього приводу я теж позиваюся з Урядом Єханурова та Президентом Ющенком, які вперто стоять на позиціях своїх духовних батьків.

Позиваюся я з Президентом та Урядом і стосовно обіцяної після перемоги на виборах люстрації. Проте про свої обіцянки вони вперто забувають, оскільки під цю люстрацію мала підпадати більшість з помаранчевої команди. Наявність агентів впливу Росії у всіх державних органах України є чи не найбільшою нашою бідою, оскільки влада лише зовні має суверенний вигляд, а насправді це окупаційна адміністрація, яка працює на інтереси чужої держави.

Позиваюся з Президентом та урядами Тимошенко та Єханурова і стосовно скасування угод про виплату з українського Бюджету пенсій відставникам Чорноморського флоту та іншим громадянам Росії. Але влада не тільки не відмовилася скасувати угоди, але й перед ухваленням Бюджету на 2006 рік категорично відмовила мені проінформувати депутатів про наявність таких угод.

Уряд Росії видав рішення про сприяння соціально значимим ініціативам Російської Православної Церкви в пострадянських державах. Я запропонував Президенту, Уряду та Верховній Раді видати відповідні нормативні акти для нейтралізації в Україні таких ініціатив та сприянню подібних ініціатив з боку українських церков на території Росії. Помаранчева влада проігнорувала мою пропозицію, і мені знову довелося звернутися до суду з позовом.

Наслідуючи Президента Кучму з його урядами, Ющенко зі своїми посіпаками продовжує злочинну практику видання таємних указів, постанов та розпоряджень, якими узаконюється пограбування країни. Щодо цих злочинних дій мною теж подано позови, які знаходяться на розгляді в судах.

Після тривалої судової тяганини я таки знову добився, що в червні 2005 року Апеляційний суд Києва скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти Кучми і направив матеріали в Генеральну прокуратуру на додаткову перевірку. Проте і в цьому випадку Генеральна прокуратура ігнорує вимоги щодо перевірки наведених мною фактів в строк до 10 днів, не бажаючи турбувати духовного батька нинішнього Президента Ющенка, який теж ігнорує мої звернення стосовно бездіяльності прокуратури. Хотілося б спитати у деяких помаранчевих з їхніми соратниками, чому вони, маючи депутатські мандати, не добиваються через правоохоронні органи порушення кримінальної справи проти Кучми, повернення ним награбованих мільярдів, чому не робили і не роблять цього їхні міністри. Про агітки "Пори” годі й говорити, оскільки саме в цієї партії, керівники якої є радниками в Ющенка, пора спитати, чому Кучма досі не сидить.  Варто спитати в Ющенка та його соратників Турчинова та Медведька, чому це влада сьогодні стала на сторону тих, хто восени 2004р. біля ЦВК калічив людей, інтереси яких я безплатно донедавна представляв в суді. Напевно і ці бандити владі духовно ближчі, ніж громадяни які відстоювали справедливі вибори. Після появи цієї статті 16 січня у газеті "Поступ” та розмови потерпілих з екс-міністром юстиції Романом Зваричем вони відмовитися від моїх послуг. Влада злякалася, що я докопаюся до організаторів цього побоїща. Тепер Зварич представляє в суді потерпілих.

Сьогоднішня влада фальшива і цинічна, вона шанує будь-які духовні цінності – тільки не українські. Ще 2001 року з звернувся в прокуратуру з проханням порушити кримінальну справу проти осіб, які на Першому національному та телеканалі "1+1” шельмували українців. Відтоді я вже виграв чотири судові процеси в прокуратури, котра не бажає розслідувати ці злочини, проте віз і нині там, а Президент мої скарги на прокуратуру ігнорує. І ні притягнення винних до відповідальності, ні навіть вибачення телеканалів немає. Хотілося б спитати всі ті політичні сили, які мають у своїх виборчих списках колишніх і нинішніх керівників цих ЗМІ, як наприклад Т.Стецьківа, О.Герасим‘юк, А.Шевченка, чому вони спряли такій українофобській політиці.

Шельмування українців стає нормою, посадовці відчувають, що цьому потрібно потурати, оскільки така політика держави, за таке може бути лише підвищення по службі. Скажеш щось не дуже приємне про українців, чи їхніх визначних діячів – і вже ти пішов на підвищення, як це сталося з Червоненком, якого призначили губернатором Запорізької області після того, як він потоптався по Богдану Хмельницькому. В жовтні 2005 року діловий тижневик «Контракты» №44 на титульній обкладинці розмістив стилізований портрет чоловіка у вишитій сорочці, що однозначно вказує на бажання редакції показати у ньому узагальнений образ українця. Навколо тильної частини голови цього чоловіка розміщено напис «НЕ ВСЕ ДОМА». Цікавим є те, що коли я показував цей журнал депутатам у Верховній Раді, то всі обурювалися, проте якось приречено відмахувалися. Прокуратура, як звичайно, ігнорує моє повідомлення про злочин, а Президент – мої скарги на прокуратуру.

Уже не хочеться кудись писати, позиватися, оскільки якщо навіть і виграєш після титанічних зусиль справу, то влада проігнорує судове рішення. Напевно Тарас Шевченко дійсно таки пророком був, коли написав:

"Треба миром, громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.”

Або ж іще повчальні рядки:

"Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори –
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.”

Може, саме через такі рядки і не люблять наші недруги Великого Тараса.

А ще часто згадуються слова:

"Хто визволяє сам, той буде вільний,
Хто визволить кого – в неволю візьме,"

які належать перу Лесі Українки, котра теж потрапила в немилість власника газети "Киевские Ведомости”, яким в той час був нинішній соратник Юлії Тимошенко – Михайло Бродський.

Мені довелося певний час викладати такий предмет як державне право зарубіжних країн. Проте я не знаю жодної держави, яка б отримала через референдум свою незалежність. Не здобули такої незалежності і ми, українці. У своїй державі ми є на становищі відсталого тубільного населення. Влада є адептом чужоземних інтересів, вона створює всі умови для виїзду українців за кордон і для заселення вивільнених просторів іншими етносами. За останній рік з України виїхало майже 30 тисяч українців, а понад  30 тисяч заїхало іноземців. Більшу частину елітного житла у Києві, до речі, викуповують чужинці. Започаткована ще на початку дев‘яностих політика дискримінації селян в ціновій політиці дала свої плоди – спустошуються села та містечка, де мешкають переважно українці, руйнуються підприємства, нема робочих місць. Рівень заробітної плати в областях обернено пропорційний відсотку етнічних українців, які там проживають.

Програми допомоги як селу, так і українській мові та культурі є декларативними, оскільки кошти, які виділяються з Бюджету, більше шкодять, а не дають користі. Більшу частину цих коштів привласнюють політики та їх придворна голота, яка опікуються цими сферами. Хоча було б далеко більше користі і менше корупції, якби замість тих бюджетних коштів розробили відповідні податкові та митні механізми. Проте цього не буде, оскільки політики від культури, мови та села цього не допустять, і надалі імітуватимуть роль захисників українських інтересів.

Я впевнений, що вибори ці нічого доброго не дадуть. Помаранчеві політики настільки скомпрометували українські ідеї, що у Верховну Раду потрапить значна кількість відвертих українофобів, які разом із таємними агентами ніби-то патріотичних партій утворять агресивну проросійську більшість. Потрапити мені в парламент – значить приректи себе на роль статиста, якому щось більше зробити для української справи, як це я роблю тепер, не під силу. Проте хотілося б, щоб у парламенті була хоча б невеличка фракція професійних, порівняно молодих і нерозбещених корупцією політиків з Народного Руху України за єдність. Чому вважаю, що саме з цієї партії? Тому, що я був і залишаюся безпартійним, і всім іншим лідерам національно орієнтованих політичних сил було добре відомо чим я займався принаймні останні 15 років і чим займаюся сьогодні. І навряд чи мій внесок у справу становлення національної держави є надто меншим від внеску навіть тих, хто останні роки був при депутатських чи міністерських регаліях. Напевно і мої професійні якості і можливості як юриста не є такими незначними, що їх вказані політичні лідери не могли оцінити. Й щодо вольових та моральних якостей навряд чи я багатьом сьогоднішнім претендентам на мандат поступаюся. Проте лише лідери кількох екологічних партій, які мали намір створити блок, та лідери Народного Руху України за єдність запросили мене до своїх виборчих списків, не поставивши переді мною жодних попередніх умов. Я вибрав виборчий список Руху за єдність, оскільки за ідеологічними, професійними та етичними ознаками ця команда мені ближча. Відсутність під час формування своїх виборчих списків таких пропозицій від лідерів решти національно-демократичних сил свідчить, на мій погляд, про те, що вони думали лише про теплі місця для себе та своєї челяді.

Якщо якась команда, що декларує національно-демократичні ідеї, впевнена в тому, що вона має переваги перед нашою командою, пропоную організувати спільні виступи в ЗМІ, зустрічі з виборцями, оскільки саме в порівнянні пізнається істина. Якщо на цих зустрічах опоненти зуміють переконати мене, що їхня команда відданіше і професійніше захищатиме інтереси виборців, то я обіцяю зняти свою кандидатуру з виборчих перегонів, переконати в необхідності зробити це своїх соратників із Народного Руху України за єдність і заявити про свою підтримку іншої команди.

Щиро прошу співвітчизників за нагоди запитати у моїх опонентів, чому вони ухиляються від запропонованої мною організації спільних виступів у ЗМІ та зустрічей, що допомогло б виборцям зробити справді кваліфікований вибір, уникнути втрати їх голосів, відданих за непрохідні партії та блоки.

З повагою до виборців та опонентів,

Іван Макар


Свої побажання і задуми однодумці можуть залишати на сторінці контактів

Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (29.05.2008)
Просмотров: 1149 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 1
1 zurnal  
0
Так тримати, Іване! Як твій одноліток і теж студент 80-х, тільки КДУ ім.Т.Г.Шевченка, добре тебе розумію і підтримую. У сьогоднішній ситуації в Україні не слід "метать бисер перед свиньями", а дійсно пора вже діяти за наведеними тобою Шевченковими рецептами Волі і Справедливості.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2024
Зробити безкоштовний сайт з uCoz