Ставленик зрадника Лєбєдєва і досі керує в Міноборони!
 Фігурант наших неодноразових публікацій очільник музею Міноборони В.Таранець нарешті «подав голос»! Але реакція на критику його діяльності, як і загалом неправомірне і незаконне перебування на цій посаді, вилилася (як і очікувалося) в звуки чергової брехні із заїждженої платівки, яку Таранець періодично включає з часу свого й призначення до музею. Чергове «пережовування» давно спростованих надуманих фактів, які він разом із (на цей раз, напевно, кишеньковим журналістом) Юрієм Городніченком втиснули в жалісливу історію про те, яким «недбалим керівником» був В.Карпов та про «святе явлення музею» «великого менеджера Таранця». З двома економічними освітами. А це вам, до речі, не хрін собачий! Пише сайт polperex
Да-а, з одного боку, хлопці відверто розвеселили, особливо Ю.Городніченко: таких «перлів» понаписував, що не відомо, кому ще зробив більшу послугу! А з іншого – невже у «великого менеджера» настільки кепські справи, що вирішив «відірватися» «шляхом порівняльного аналізу» на особі «клятого Карпова», чий дух з музею, навіть досі не може «викурити»?! Одним словом, враження від цієї «історії» із серії «я плакалъ»!
Отже, Таранець вирішив всім нагадати той архіважливий факт (яким він, власне, невимовно пишається і до сьогодні), що ставив його в музей не хто інший, як САМвеликий російський бізнесмен і водночас міністр Павло Лєбєдєв, в голові якого сформувалися досить дивні підходи до розвитку музейної галузі, «яка в країні занепадає через те, що будують її науковці»! Ну, хто б ще до такого міг додуматися? А тут – на тобі, просто й доступно пояснили! А ще науковці не дають тендери потрібні вигравати міністерським фірмам, а отже, розвалюють музейну галузь. І тому не довго думаючи, знайшов Лєбєдєв такого собі Таранця (з двома економічними освітами), який на той час вже повним ходоморганізовував реконструкторські фестивалі «світового та європейського рівня», запрошуючи на них різних гіркіних-стрілків та іншу колорадсько-терористичну нечисть.
Правда, скромно опускається той факт, що вже в квітні цього року працівники Військової служби правопорядку ЗСУ добре роздивилися «великого менеджера-реконструктора» та дали заключення, що він, виявляється, за жодною з вимог-критеріїв до посади директора музею не відповідає! Але ж ото злі люди всяке понаписують!
Тай ще й цей всюдисущий Карпов, від якого життя немає: то вимагає танк до музею повернути, якого Таранець вже давно спланував, куди «прилаштувати»; а то підступно «кидає» «мецената» Льошу Шереметьєва, який останні копійки на Михайлівську батарею витрусив. А Льошакріпкообідився на те, що Карпов «обіцяв йому науковий центр», а замість того тільки виставку Льошину на равеліні безкоштовно розмістив на 2,5 тис. м.кв., та відразу після її відкриття хряснув дверима музею перед самісіньким Льошиним носом! Але меценат і філантроп Шереметьєв, швидко витерши скупу чоловічу сльозу, взяв та й затребував собі 50% від вхідної плати до музею! Ну, а що ж це за меценат, який зиску не отримує від своєї благодійності?!
А взагалі той Карпов такий незрозумілий для «тонкої менеджерської душі» Таранця: вже рік, як його звільнили, а все Міноборони вкупі з Департаментом соціальної і гуманітарної політики продовжує його «кришувати». Тут, напевне у Таранця прокинулася суто жива людська заздрість, бо свої ж «кришуни» вже розбіглися: хто до Росії дременув, а хто сидить з електронним браслетом під домашнім арештом. Ну, де та справедливість, що того Карпова ніяк забути не можуть?!
А все чому? Як тонко підмітив Ю.Городніченко, бо, виявляється, Карпов наліво й направо торгував експонатами, «розбазарював боєздатну військову зброю» (?!), щедро ділячись вирученими коштами з усім керівним складом Міноборони, а на свій залишок завжди ходив обідати до ресторану. Ну, от хто б міг подумати про існування такого легкого й «ненапряжного» заробітку в музеї Міноборони, якби Таранець популярно всім не пояснив! Так мало того, за всі кримінальні справи, що їх «чесні люди» відкривали на Карпова, йому завжди вдавалося відкупитися, задля чого відразу «гроші знімалися готівкою з музейних рахунків». Очевидно, для людини «з двома економічними освітами» такі речі є цілком допустимими і нормальними!
В зв’язку з цим, штатному юристу музею довелося мало не півтора року чекати (чи в черзі, чи поки Таранець прапорцем махне), щоб подати позов на попереднього директора музею про повернення аж двох «недоотриманих мільйонів» гривень, які ще 2013 році «намалювали» вправні лєбєдєвські фінансисти. Цікаво, а в нас взагалі практикують розгляд завідомо сфабрикованих документів, підписаних злочинцями України, що перебувають в розшуку?
Так от. Прийшовши до музею, менеджер Таранець відразу окинув своїм колекціонерським оком музейні фонди, упізнавши та перетрусивши те, що було йому добре знайомим і впізнаваним – «іржаві каски та патрони». А оскільки власні колекції вже ломилися від такого добра, то вирішив поки що музейним фондом їх не поповнювати, про що й прямо заявив. Але у випадку чого – все може бути, коли решту фондів роздивиться.
А щоб краще Таранцю було розбиратися з усім тим добром та розкривати «злодіяння» полковника Карпова, бізнесмен-міністр Лєбєдєв виділив йому Настьку Фурман, для чого в терміновому порядку вирвав дівчину з лабет продажного шоу-бізу. І призначили Настьку цілим «заступником з економічної діяльності»! Це не біда, що такої посади взагалі не було в музейному штаті, Настька активно взялася до роботи! Ото, як тільки переступила через музейний поріг, так відразу й побачила, де танку не вистачає, а де медальки погано блищать, не так, як стразіки – одним словом, Шерлок Холмс в купальнику!
А що вже музейні співробітники забоялися Настьку! Скрізь, де вона з перевірками ходила – так просто всі й розбіглися, а потім взагалі повтікали з музею. І зовсім не тому, як подейкують злі язики, що на них чинився величезний тиск, а тому, що були з «команди ненависного Карпова» і все щось Таранцю про якусь музейну науку торочили. До того ж, так і чекай, що зроблять ще якусь «підлянку» «великому менеджеру», чи ще розкриють привселюдно всі секрети Настькиних пошукових здібностей! Так що, твердо впевнившись в лєбєдєвській догмі, що всілякі науковці тільки шкоди музею завдають, менеджер Таранець з чистою совістю і спокійними нервами їх позбувся.
Правда, невдовзі після буремних революційних подій слідом за «папіком» Лєбєдєвим Настька Фурман і сама здиміла з музею, тільки й лишила по собі, що купу папірців, де розкрила «злочини століття» в Міноборони. Таранець усю Настькину маячню, яку вона писала вкупі з «відомими фалеристами» (це «ті, що ордени вивчають» – як пояснював Таранець; а хто ж тоді медалі вивчає?) старанно зберігає в спеціальній шухлядці. І коли його вже настільки діймають закидами щодо непрофесійності, або, щоб плюнути вчергове на «ненависного Карпова», отоді Таранець, як останній аргумент, дістає Настькину писанину й суворо розмахує нею в повітрі.
Інколи, правда, може підсунути її суворим перевіряючим військовим дядькам, які періодично нишпорять у Таранця в музеї, перевіряють. А що перевіряти, коли он на Карпова Настька Фурман все давно написала. Військовим дядькам тільки лишається переписати все під копірку та числа змінити. А щоб в зміст вникати – так вони ж, ті військові, темні люди, головне – «бомашка» готова є! А вТаранця ще нічого перевіряти – в нього все економічно правильно!
Власне, таке стійке враження складається від споглядання перевірки Військовою службою правопорядку за підписом керівника О.Дубляна. Перевіряючи музей вже «за Таранця» бачимо один до одного переписаний текст з аудиторського звіту «лєбєдєвських фінансистів» 2013 р., як і вписані Таранцеві безграмотні формулювання щодо музейного фонду, які абсолютно йдуть в розріз з документальною частиною. Цікаво, пан Дублян взагалі усвідомлює, в що він може «вляпатися» з Таранцем, повторюючи слідом за ним сентенції про зниклі танки, башти, нагороди, які не відповідають документальним фактам? Чи деякі документи умисно приховали від перевіряючих, аби все можна було й далі підтасовувати, так як вигідно? Тому в даному питанні хотілося б пролити світло на цю історію зі «зниклими експонатами», яку Таранець продовжує видавати за чисту правду.
Найперше, слід зазначити, то в рамках передачі-прийому посади начальника музею дійсно здійснювалася вибіркова інвентаризація музейних фондів, під час якої й було нібито «виявлено підробки і копії нагород». Якщо глянути на власні очі на цей чудо-документ та фахівців-експертів, що його підписали, то, по-перше, прочитавши склад комісії, яка перевіряла фонди, відразу постає логічне питання щодо трьох осіб: Івка Віталія Миколайовича, Шемеляка Юрія Романовича і Шемеляка Олександра Юрійовича – хто ці люди? Оскільки напроти них не зазначено ні їхні посади, де вони працюють, ні науковий фах. Також, уважно вивчивши перелік самих предметів, що перевірялися, можна зробити висновок, що фактично перевіряли лише фонд нагород з дорогоцінних металів! А до нього має бути спеціальний допуск, що вже є грубим порушенням музейних інструкцій! А так можна сказати, судячи з акту, що до найцінніших фондів допустили без дозволу сторонніх осіб! Також у зв’язку з цим виникає ще ряд й інших логічних питань до «експертів», які, на нашу думку, слід з’ясувати відповідним органам: яка освіта й фаховий рівень у Івка В.М., Шемеляка Ю.Р., Шемеляка О.Ю.? Чи є право та ліцензія на здійснення експертної діяльності, в тому числі в державних музеях України? Де право допуску цих осіб керівництвом музею та департаментом Міністерства оборони до фонду дорогоцінних металів, та заключений договір на проведення експертизи? І, нарешті, - де окремі експертні заключенняна нагороди, напроти яких в списку акта інвентаризації написано лише слово «копія»? Якому науковцю-експерту чи контролюючому органу, чи навіть просто людині зі здоровим глуздом є зрозумілим на підставі чого (яких ознак) ту чи іншу нагороду записали в «копії»? І якими сертифікованими приладами вдалося це визначити? У зв’язку з цими питаннями даний акт просто не витримує критики!
До того ж, як не дивно, експертиза в уповноваженому державному органі – Пробірній палаті України з незрозумілих причин так і не проводилася, це на момент коли Таранцеві «експерти» «виявили копії»!
А далі починається найцікавіше:музеєм таки було зроблено заявку на проведення експертизи в кінці жовтня 2013 р. Але!Існує ще два досить цікаві та дивні, як на перший погляд, документи: друга заявка за підписом головного зберігача фондів від 21 листопада 2013 року на проведення експертизи пробірною службою з проханням виїзду фахівця до музею та наступнийрапорт головного зберігача фондів музею на ім’я завідувача музею В.Таранця з вимогою організації проведення цієї експертизи та готовності до її проведення станом на 21 листопада 2013 р. Фактично цю експертизу Таранець не дав можливості тоді провести, просто не пустивши головного зберігача фондів до Пробірної палати! Чому ж він так не хотів поставити остаточну крапку в цьому питанні?!Головний зберігач фондів музею звільнився в грудні місяці.
 Після того, як до фондів перевели «великого експерта» Шемеляка-молодшого, призначення якого відбулося з рядом грубих порушень чинного законодавства (просто відкривай інструкції – і переписуй всі порушення, ця «компашка» просто цього ще не усвідомлює! ), тепер вони розповідають, що скількись нагород вони здавали на експертизу і «виявили аж 28 копій». Попри цей істеричний лемент слід пам’ятати дві речі: перше те, що згідно облікової документації, в музеї окремі нагороді й справді рахувалися та обліковувалися як копії (!) і тут нема криміналу!А друге те, що Таранець і на момент тієї перевірки і при звільненні головного зберігача фондів фактично не дозволив провести експертизу в Пробірній палаті! Можна придумувати що завгодно і доводити що завгодно, але після ТАКОГО мало віриться у чесність його намірів!
Стосовно ж історії з нагородами Сумського артучилища, з чого Таранець знову-таки хоче роздути скандал, то треба також найперше звернутися до наявних документів. Окрім того, ми вчергове телефоном поспілкувалися з сумчанами і вони дуже здивовані такими інсинуаціями навколо цих нагород. До того ж, від них вдалося отримати деякі нові документи та подробиці перебування нагород в їхньому музеї.
Отже, ці нагороди були передані музеюМіноборони від наукового центру бойового застосування ракетних військ і артилерії Сумського державного університету. І саме цікаве в тому, що окремі нагороди першопочатковоза документами були записані як «дублікати»!Після розформування Сумського артилерійського училища вони передавалися на зберігання від однієї структури до іншої, допоки зрештою в 2012 р. не передали їх до музею ЗСУ, первинних документів з музею училища, ясна річ, до нині не збереглося, як і документів до самих орденів. Хоча з Сум надіслали акти і відомості, за якими ці нагороди зберігалися, і де також зазначено, що, наприклад, та ж сама Зірка Героя Радянського Союзу є дублікатом!
До того ж, офіцерська група з Сум, яка здавала нагороди до музею Міноборони, готова в будь-який час (!) підтвердити їх достовірність, що саме (!) вони здали до музею! І вони знають про ще одну особливість скандальних сумських нагород, яка знімає спекуляції на цю тему: як розповіли офіцери, ордени й медалі ветеранів Сумського артучилища зберігалися в сейфах на планшетах, наклеєними на червону тканину, і які були запаяні в пластикові бокси. Так от, ці бокси були відкриті безпосередньо перед відправкою нагород на Київ, і довелося докладати великих зусиль, «віддираючи» ордени від червоної тканини, про що свідчать її залишки на звороті нагород!Якщо подивитися на фото, то відразу видно, щоТАКЕ «підробити» просто не є можливим! Куди ж дивилися «горе-експерти» і керівні посадовці Департаменту Міноборони?!
В акті перевірки музею училища ще за 1999 рік вказувалося на ряд порушень і недоліків, зокрема, що не вносилися записи до облікових книг, не велася систематизація фондів і т.д. То, можливо, ймовірна проблема з нагородами сягає набагато глибше, ніж те, що намагаються «за вуха притягнути» та приписати колишньому керівнику головного музею Міноборони?!
Проте на основі такого «зліпленого» нашвидкуруч акта перевірки фондів під головуванням цілого начальника організаційно-аналітичного відділу Департаменту соціальної і гуманітарної політики МОУ Сергієнка О.О., невідомо якими спеціалістами без відповідних дозволів і ліцензій, акта, який має ряд ЮРИДИЧНИХ НЕВІДПОВІДНОСТЕЙ (про це скаже будь-який експерт-початківець!), без експертизи в державному органі Пробірної палати, новоспечений директор музею В.Таранець, подав цю інформацію як офіційно перевірену Міністрові оборони України (хоча «фахівці» Лєбєдєва в такі тонкощі не вникали)! А зараз цю сфабриковану брехню знову хочуть донести до вух високопосадовців! Тому даний факт вчергове підкреслює лише вкрай низький фаховий рівень директора музею В. Таранця і Ко (в тому числі й посадовців Департаменту гуманітарної політики МОУ) та намагання в будь-який спосіб втриматися на посаді.
Окремі зразки уніформи, що в понятті Таранця є теж ніби «підмінені» насправді потребують уточнення атрибуції (чи в його розумінні, як він пише «атрибутації»), оскільки надходили до музею в початковий період його формування, коли ще не було досвідчених фахівців. Щодо прапорів та деяких речей з фондів колишнього музею Київського військового округу, то дійсно ще в 1991 р.(!) задовго до утворення музею ЗСУ ті музейні предмети були передані до музею ЦМЗС Російської Федераціїтодішнім директором музею КВО Б.Пацуровим, про що свідчить акт видачі №783 від 26 грудня 1991 р та відомості про їх списання від 13 жовтня 1993 р. До речі, тоді з музею КВО окрім цих предметів було передано до Росії рядіншихБойовихпрапорів, нагород та особистих речей воєначальників, зокрема, М. Кирпоноса,І.Баграмяна.
Слід сказати, що по всіх цих випадках в музеї були проведені службові розслідування та внесені зміни до фондово-облікової документації, де фактично відсутні предмети помилково включалися до переліків актів передачі. І ще задового до приходу Таранця всі ці предмети були зняті з обліку та не враховувалися жодною наступною інвентаризацією музею. Таранець же вирішив все це реанімувати та подати як «великі порушення і злодіяння», приховуючи, водночас, ряд документів, які дозволяють інше розуміння цієї ситуації. Отже, це не що інше як маніпуляція з метою свідомого викривлення інформації.
По танку Т-34 з Черкаської області, який Таранець ніби то «абсолютно безкоштовно передав музею» слід сказати, що його нарешті треба зібрати і ДІЙСНО ПЕРЕДАТИ, а не щось там лопотіти й придумувати чергову брехню.
Ну, і насамкінець не можемо оминути іншу «легендарну пропажу музейного фонду», озвучену директором В.Таранцем, – башту з німецького танка Т-V. Так куди ж поділася така цінна знахідка? Невже попередній керівник так недбало ставився до історичної спадщини?
В нашому випадку знову-таки звернемося до офіційно-документальної частини. Насправді, як ми з’ясували, історія проста за своєю логікою і суттю. Проте й з неї «роздули» «злочин століття», який майже героїчно розкрила Настька Фурман!
Отже, в 2008 році тоді ще Центральним музеєм ЗСУ з харківським дослідником Володимиром Бондарєвим було заключено договір на проведення пошукових робіт в Ізюмському районі Харківської області. Попередньо було проанонсовано підняття німецької башти з танка Т-V біля с.Довгеньке, але її фактично не було піднято (що підняли - скажемо пізніше). Працівниками музею було складено попередньо акт прийому, який згодом було анульовано, а такий предмет, як башта танку Т-V знято з реєстраційних документів як такий, що фактично не надходив.
На час приходу В.Таранця на посаду директора музею такий предмет в фондах музею не числився. Проте, не довго думаючи, як краще проявити свої «керівні навички» (а найкраще – це чимбільше виявити недоліків і нестач «папєрєдніків», ну і щоб так уже… напевно - «зниклі» експонати вибиралися досить «габаритні» і цінні), було вирішено неіснуючий експонат оголосити «відсутнім»! А що? Нема – значить, продали! Все просто! Мабуть, у Таранця, як колекціонера, що звик продавати і купувати, відразу заклацав в голові калькулятор! І зовсім йому не потрібно в паперах розбиратися! Проте в даному випадку дивує те, що, маючи в своєму розпорядженні документи, інші керівники департаменту і Міністерства оборони не відкинули абсурдність Таранцевих тверджень і не зібрали докупи крихти здорового глузду! Або не захотіли… (але це вже діагноз!)
А в селі Довгенькому на Харківщині в жовтні 2008 року насправді пошуковець В.Бондарєв викопав башту лише з тридцятьчетвірки, але ніяк з не з німецької «Пантери»! Навіть ту башту з Т-34 до музею ЗСУ не передавали! На сьогодні (за різними даними) вона або перепродана, або зберігається на Харківщині. Ця інформація досі є в архівах інтеренет-ресурсів. Задля достовірності це можна перевірити. І жодної німецької башти тоді не було знайдено.
А щодо підписаної О. Дубляном інформації в звіті, що башта нібито незаконно була знята з бухгалтерського обліку, то він, напевно не бачив пояснення головного бухгалтера музею від 12 листопада 2013 року, який пише, що пошуковцю В.Бондарєву в 2008 році жодні кошти для оплати підйомних та пошукових робіт на виплачувалися, як не було й жодних кошторисів та актів виконаних робіт, і, відповідно ніякі експонати на бухгалтерський облік не ставилися! Що й необхідно було довести.
Тому всі лементування Таранця і вся ця сумнівна «правда» при детальному розглядові виявляється брехнею, яку він намагається і далі всім «впарювати». І ще одна порада Таранцю з Городніченком: перш ніж сідати в позу лотоса із заклинальною мантрою «коли ж Карпова посадять», нехай уважно перерахує усі кримінальні провадження, які відкриті проти нього і подумає про власні перспективи в контексті тісного співробітництва з усіма владними злочинцями режиму Януковича та «дружніх зв’язків» з терористами-реконструкторами.
Комітет порятунку музею.
|
