Комунізм: нова апологія
Обговорювалися
питання майбутнього співробітництва, провадилась підготовка до
організації спільного підприємства… йшла напружена робота.
Під час перерви я зайшов до кімнати, де невтомний
менеджер-американець на ім’я Джон біля комп’ютера проглядав чернетку
чергового протоколу, подивився на його заклопотане обличчя та раптом
мені спало на думку…
–Joke test. Жартівливий тест – сказав я.
Американець відкинувся на спинку стільця та приготувався до слухання.
–Уявіть собі, що група людей потрапила на безлюдний острів у
далекому океані. Зелений, заселений чудернацькими тваринами, з
прісноводним озером та річкою, горами та бухтами, повними риби, острів
давав людям можливість повсякденною працею здобути гідне життя. Але не
всі вміли працювати, і от, на чергових зборах всіх жителів було
вирішено, що усі мають працювати чесно та сумлінно, а для заохочення
результат спільної праці буде розподілятися пропорційно до ефективності
праці кожного нового островітянина.
На цьому я спинився та запитав Джона:
–Чи видається Вам справедливим такий порядок розподілу?
Менеджер замислився. Він робив усе старанно та обмірковано, тому
органічно не міг припустити можливості швидкої відповіді. Та коли я вже
почав думати, що жарт не вдався, Джон відповів:
–Ні. Думаю, що треба було б додати до такого порядку кілька
зауважень, що стосувалися б хворих, дітей та літніх осіб. Також було б
непогано одразу закласти порядок створення резервного фонду харчів та
знаряддя…
Джон ще декілька хвилин демонстрував високий рівень менеджерської підготовки, а потім додав:
–А загалом, на перший раз та з огляду на те, що серед них не було
професійного керівника, принцип досить непоганий: не порушена
справедливість та добре стимулює.
Я згодився, та вже передчуваючи пікантну розвагу, продовжував:
–Пройшов деякий час, люди навчилися жити в нових умовах, ловити рибу
самоплітними сітками, здобувати звіра, вивчили та розпізнали їстівні
плоди та збіжжя, збудували таке-сяке житло. Навіть побудували спільно
вітряк та змогли виробити електрику для нічного освітлення. Життя
залагодилось, та на зборах, присвячених черговій річниці перебування на
острові, було вирішено змінити базовий принцип розподілу спільного
продукту: кожен, як і раніше, працював по своїх силах та вмінню, але
тепер отримував стільки, скільки йому було потрібно.
За моєю спиною я почув короткий стриманий сміх харківського колеги,
кандидата фізико-математичних наук, заслуженого винахідника СРСР,
співавтора пристрою орієнтації у невагомості, який використовувався у
системі керування відомою радянською ракетою СС20 («Сатана», за
американською назвою). Він, за життя безліч разів склавши іспити з
сульпільствознавчих наук, колишній член партії, одразу зрозумів, про що
йдеться.
Я очікувально дивився на Джона. Після короткого роздуму він схвально кивнув головою та показав великий палець.
–От тепер ніхто не буде ображений.
Я, ледь стримуючись, сказав:
–Ми й не знали, що серед менеджерів фірми є прихильники комуністичної ідеології.
Джон здивувався, а я пояснив:
–Перший раз, любий Джоне, Ви з деякими застереженнями схвалили
сформульований класиками марксизму принцип соціалізму – від кожного за
здібностями, кожному по праці, а другий раз безумовно підтвердили
хрестоматійний принцип комунізму – від кожного за здібностями, кожному
по потребі. На семінарі з наукового комунізму Ви отримали б «відмінно»
(excellent, – сказав я).
Реакція Джона була трохи неочікувана. Він трохи зблід, потім вийшов
зі мною в коридор, та, ніяковіючи, висловив надію, що під час мого
майбутнього відрядження в Сполучені Штати я не згадуватиму про цей
епізод.
Я тоді й не згадував.
Але з часом, вже коли я надивився на горезвісного лідера українських
комуністів під час президентських виборів 2004 року, на його відверто
авторитарну та торгашеську поведінку мене все частіше спіткали роздуми
про засади, на яких базується традиційний, одвічний потяг людей до
вищезазначених принципів.
Адже Джон, отримавши добру менеджерську освіту, дійсно визначив
привабливість комуністичної ідеології! Тобто вона містить щось природно
принадне.
Слово «природно» здається мені ключовим для розуміння цього, на перший погляд, неочікуваного явища.
Як написано у Еклезіасті, ніщо не є новим під Місяцем. Ідеї
суспільства рівних, мудрих, справедливих людей тисячоліттями виникали у
філософській та громадській думці різних народів. Недарма проповідь
Ісуса закінчується словами «легше верблюду увійти у голкове вухо, ніж
багатію увійти до царства Мого». Усі релігії та конституції певною
мірою містять щось подібне. Та як, здається, остаточно довів гіркий
досвід недавнього минулого, ще ніколи не вдалося повністю реалізувати
стабільну суспільну формацію, збудовану відповідно до них. Усі спроби
наштовхуються на необхідність організації контролю за виконанням
зазначених принципів, услід за цим неодмінно приходить обмеження свобод
та прав. Обрана народом виконавча влада не може обминути спокуси
зловживання можливостями, що автоматично призводить до її некоректної
поведінки з народом та згодом виливається у чергову революцію.
Але цього можна уникнути. Ідеї братерства та рівності,
справедливості мають розглядатись виключно у площині етичній та
релігійній, бути основою суспільного виховання молодої людини. Чесна
праця має стати дійсним джерелом поваги до людини. Мають бути
встановлені моральні критерії життєвого успіху, аж надто відмінні від
існуючих традиційно споживацьких. А політичне вживання комуністичної
ідеї має піти у минуле, можливо навіть законодавчо заборонене.
Політичний діяч, який використає ці ідеї для отримання будь-якого
ступеню владних повноважень, має підлягати суспільному остракізму.
Втім, сьогодні, після довгих роздумів, гадаю, що Джон не витримав
тесту на зрілість як менеджер. Або ж занадто фантастичною виявилась для
нього концепція суспільства, де все можна отримати задарма. Адже
насамперед зрозуміло, що з цього пункта зору комунізм, це омріяне та
недосяжне світле майбутнє – просто рай для ледащих. Отож Джон і виявив
свої приховані споживацькі інстинкти. Він, як кожний сертифікований на
норму член капіталістичного суспільства, саме цього й прагне – зайняти
становище, при якому усі блага світу будуть доступні, а вартість їх
надбання… просто не матиме значення.
З того ж джерела походить і віра в чудо, захоплення Гаррі Поттером,
віра в Бога, який, очікується, змилостивиться та щось подарує.
Ні, не подарує. Недарма з давніх давен існують приказки: “Господь
допомагає тільки тим, хто і сам собі допомагає”, “God‘s no crazy,
doesn’t help lazy“ (Бог не дурень, ледащому не поможе), “на Бога
надейся, а сам не плошай”. І дивує, що такі переконані атеїсти, як
більшовики, не розуміли цього внутрішнього протиріччя свого
суспільно-політичного вчення. Власне, релігія традиційна підмінялася
новою сліпою вірою. Олег Оранжевий, Хай вей
| 
