Наруга НМІУ над трагічною датою 18 травня 1944

– депортації кримських татар

       Національний музей Історії України – гордість українського народу, що став за фахом другою Академією наук. Тут зосереджено не тільки матеріальну культурно-історичну спадщину нашої багатовікової історії, але працює унікальний колектив вчених-істориків світового рівня.

І тому, коли зазирнувши в календар і побачивши що наближається дату 18 травня, мене розібрала цілком зрозуміла цікавість, де дізнатися що-небудь нове про нелюдську, за своїми масштабами, депортацію кримських татар 18-20 травня 1944 року в Казахстан і кілька інших автономних республік? Зрозуміло, що в Національному музеї історії України, та хіба що – в Вікпедіі. Інтернет – справа хороша, але мені потрібні наочні матеріали та експонати які дають можливість уявити масштаби трагедії татарського народу Криму.

       Сказано – зроблено, і ось я відправився в Храм історико-культурної спадщини минулого нашої країни. Перший і другий поверхи – мені добре знайомі. Колишній директор Чайківський протягом багатьох років, так би мовити «шліфував» виставкові зали, збагачуючи і постійно покращуючи експозиції найцікавіших артефактів минулого, використовуючи численні запасники музею. Але цього разу, віддаючи належне чудовим фондам Національної скарбниці, мене цікавлять кримські татари. Увійшовши у фойє і поставивши запитання одному зі співробітників музею яка мене цікавить тема, я отримав інформацію про виставку приурочену до 71-ї річниці трагічної дати.

       Те, що потрібно! – Кивнув я задоволено і направив свої кроки на третій поверх, трохи хвилюючись перед майбутнім видовищем. І дійсно, перед очами відкрилася неповторна картина, яка, облила немов холодний душ... Ні! Не стільки байдужістю – це можна було б з натяжкою але зрозуміти, переді мною постала панорама свідомої образи багатостраждальних кримських татар і злочинного, цинічного паплюження їх історії. Уявіть дерев’яну стіну збиту з дощок, зхожу на дошки товарного вагону. Висотою близько двох з невеликим метрів, вона, стіна, завішана ксерокопіями, фотографій представників кримських татар, їх сімей, окремих особистостей, груповими фотографіями та копією декількох документів, які невідомо де зберігаються. Це і ВСЕ !!!... Кілька мішків кинутих тут же, майже під ноги. Ви не відразу зрозумієте «приголомшливий задум» автора виставки, і скоріш за все вирішите, що недбайливі робочі залишили за собою сміття. Але придивляючись до написів на дошках «20 тон», «40 чол. 9 Лош.», ви починаєте розуміти, що ці написи недарма відбиті трафаретним способом, а коли вже звернете увагу, що сама стіна тримається на трикутниках-опорах виконаних теж у вигляді стін, до вас доходить «геніальний» задум автора: це вагон з середини, так би мовити в розрізі. Так-так! Це товарний вагон для перевезення худоби, в яких депортували кримських татар до Казахстану і Марійську автономну республіку. Стають зрозумілими: копії фотографій – це як би ті багатостраждальні переселенці, яких вивозили немов худобу. Їх небагато цих копій – кілька десятків! Інформативність і завантаженість виставки на межі «0». Жодного оригіналу документів, фотографій, наказу про переселення, розпоряджень, зведень, листів, паперів, жодного побутового свідка трагедії, жодного матеріального доказу, щоб зрозуміти і відчути той жах, ту енергію горя та переляку, яка марила в цьому та інших вагонах. Ви взагалі нічого не відчуваєте. Немає жодної пояснювального напису-колонки, в якій ви могли б дізнатися: коли? чому? яка кількість людей депортована і скільки загиблих було в підсумку цієї варварської трагедії? Лаконічно, цинічно, непрофесійно – це все що приходить вам в голову, коли ви до кінця усвідомлюєте дизайн «виставки». Вас просто бере тихий шок від «високоінтелектуального» творіння і інтелекту самих авторів «виставки»...

Кажуть: «сама» виплекала подібне «чудо», тобто авторство належить самій директрисі Сосновської. Ті, хто заперечували цій наруги проти татарського народу – були виключені зі складу Вченої ради. І все ж таки, я спробував зрозуміти «задум» нового Генерального директора НМІУ, адже така посада!.. Може я не розумію, чого-небудь, або не розуміють її співробітники. Але реакція, на жаль, така: спочатку в голові починають роїться лайки, потім спроба знайти різні жанри: модерн, артдеко, соцреалізм, радикальний соцреалізм, і, нарешті, виникає: «пофігізм», «дебілізм», і як похідне цим останнім двом поняттям, з'являється почуття образи за ідіотизм, що межує зі свідомою образою твоїх братів, кримських татар, яких тільки «вчора» знову полонила імперська машина московських орків і готує їм нову депортацію. Мені важко уявити, що думав Рефат Абдурахманович Чубаров – Голова кримсько-татарського Меджлісу, не беруся зрозуміти почуття кримчан татарської національності, які відвідали цю пародію-образу своєї історії, але, мабуть, вони відчували себе не тільки повністю покинутими сам-на-сам з московськими окупантами, а й зрадженними нинішньою владою України, яку я теж допомагав «народити» на Майдані. І справа навіть не в тому, що ми здали Крим, можливо не було іншого виходу, а в тому, що зрадивши, кинувши кримський татарський народ, наша влада дозволяє знущатися над пам'яттю загиблих у той трагічний період, абсолютним неукам та інтелектуально деградованим працівникам музею. – Дивно! – кажу я собі. – Такого раніше ніколи не було, я знаю співробітників Національного музею історії України – це колектив, який є гордістю науки, це наш, якщо хочете, науковий генофонд. Знаю, що три місяці тому, Генерального директора Чайківського, для якого Національна скарбниця була справою всього життя, замінив новий Генеральний директор – пані Сосновська – математик за фахом, колишній директор трикімнатного музею Павла Тичини. Ну замінили так замінили, панові Чайківському теж потрібно відпочити: 30 років у «керма» – термін чималий. Але в тому-то вся і суть – міняти потрібно з розумом, міняти на професіонала, а не «ура-патріота» керувавшого колективом з 7 чоловік. Пише https://surmanova   Підходжу до працівника зали або виставки і питаю:

     – Хто автор цього неподобства і «шедевра»?

     – Ви знаєте, – почув у відповідь, – ця тема не обговорюється – собі дорожче буде!

      Питаю:

     – Чому майже весь третій поверх наче після бомбардування сепаратистів – вітрини порожні, валяється різний мотлох... це в той час коли сотні тисяч експонатів світового рівня припадають пилом у запасниках і не виставляються.

       У відповідь лише почув від однієї зі співробітниць:

     – Ця зала носить назву: «Погляд у майбутнє».

     – Куди? – не зрозумів я.

     – У майбутнє, таку назву дала залі Генеральний директор пані Сосновська.

       Здивований, я пройшов у привабливий чистенький «куточок майбутнього». Дві порожні вітрини та панорама на Київ з вікна на паркову зону. Гарно! Нічого не скажеш! Але чому з красою за стінами, абсолютно порожня зала в 300 квадратних метрів? Це що? Натяк на наше безнадійне пусте майбутнє? Чи зала слугує для медитації неврівноваженого керівника НМІУ, від якого вже втекло десь біля 120 висококваліфікованих фахівців музейної справи та наукових працівників?

      Я не переслідую мети писати зараз на адресу Сосновської що-небудь погане або добре, Мене вразила ступінь падіння, або якщо хочете рівень деградації НМІУ – цієї скарбниці артефактів світового рівня світової історії пов'язаної з історією, від царства Арата, Північного Причорномор'я, Кавказу, Побужжя, Київської Русі, Польщі, Великого князівства Литовського, козацтва, Запорізької республіки аж трагічного «возз'єднання» з Московією, до рівня пересічної, непрофесійної, неінформативної яка ображає кримських татар виставки, не придатною навіть для сільського клубу села Попаздра !!!

Едуард Лощицькій.