Субота, 24.06.2017, 18:26
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [706]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)
[29.09.2016][Мои статьи]
Для чого заборонили Київську Русь? (0)
[28.09.2016][Мои статьи]
Реформа МВД: дайте денег и власти! (0)

Опитування
За кого будете голосувати на дострокових виборах до ВРУ?
Всього відповідей: 789

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

Про що думає снайпер?

Про що думає снайпер?

Молодий ковбой з Техасу, який вступив до елітного підрозділу ВМС США "Морські котики", став одним з найнебезпечніших снайперів в історії Америки.

У січні він опублікував книгу, в якій робить незвичний екскурс у психологію солдата, який чекає, спостерігає і вбиває.

Коли американці ввели війська до Іраку у 2003 році, Кріс Кайл отримав снайперську гвинтівку і наказ охороняти батальйон морської піхоти, що входив до іракського міста.

Натовп вітав військових. Крізь приціл він побачив жінку з дитиною, що наближалась до них. В руці вона тримала готову до вибуху гранату.

"Це був перший раз, коли я мав когось убити. Я не знав, чи зможу це зробити, була це жінка чи чоловік", - каже Кріс Кайл.

"В голові з’являється безліч думок. Перш за все, це жінка. По-друге, чи маю я право це зробити, чи правильно це, чи виправдано? І після того, як я це зроблю, що чекатиме на мене вдома? Можливо, прийдуть юристи зі словами: "Ви вбили жінку, вас заарештовано"?" - згадує снайпер.

Але на роздуми часу було небагато.

"Вона зробила вибір за мене: або загинуть мої друзі-американці, або вона", - каже Кріс Кайл.

Він натиснув на курок.

Кріс Кайл залишався в Іраку до 2009 року. Згідно з офіційними даними Пентагону, він вбив 160 людей – більше, ніж будь-який інший снайпер за всю військову історію США. За його власними підрахунками, ця цифра є значно більшою і сягає 255.

За даними розвідки, іракські повстанці охрестили його "Дияволом" і призначили винагороду $20000 за його голову.

Зараз Кріс Кайл одружений, має двох дітей, і після виходу на військову пенсію опублікував книгу, в якій стверджує, що ні про що не шкодує і називає вбитих ним людей "дикунами".

"Це вбивство на великій відстані, але в той же час дуже особисте – я б навіть сказала інтимне"

Нета Бар, антрополог

Задоволення від роботи

Проте, дослідження снайперів в Ізраїлі показали, що снайпери найменше з усіх військових схильні до такої дегуманізації ворога.

Однією з причин цього може бути те, що снайпери дуже чітко бачать жертву і спостерігають за нею годинами, а іноді і днями.

"Це вбивство на великій відстані, але в той же час дуже особисте", - каже антрополог Нета Бар. – "Я б навіть сказала інтимне".

Вона вивчала ставлення до вбивства на прикладі 30 ізраїльських снайперів, що діяли на території Палестини з 2000 до 2003 року, щоб з’ясувати, чи є вбивство протиприроднім чи травматичним для людини.

Вона вибрала саме снайперів тому, що на відміну від пілотів чи танкістів, що стріляють по великим цілям на кшталт будівель, снайпери вбивають конкретних людей.

Вона з’ясувала, що в той час, як більшість ізраїльських солдат ставиться до палестинських бойовиків як до "терористів", снайпери зазвичай вважають їх перш за все людьми.

Історія радянського снайпера

Ілля Абішев

У конвої колони було близько 20 озброєних військових, і одному з них не пощастило потрапити мені під приціл. Відстань була близько 300 метрів – для снайпера це дрібниці.

Через кілька секунд я дивився на його нерухоме тіло.

В той момент мені хотілось стріляти ще і ще. Я бачив фігури людей, що панікували і намагались сховатися.

Ми вбили усіх, за винятком трьох чи чотирьох поранених, яких взяли у полон. Опісля я звинувачував себе в тому, що був недостатньо врівноваженим. Мені здавалось, що якби я був спокійнішим, я б убив більше ворогів.

Ми пишалися собою, але зараз мені соромно.

Якби мене спитали сьогодні, я б сказав, що вбивати важко, проте більш ніж 20 років тому я був занадто молодим».

Ілля Абішев (на фото другий справа) в Афганістані у 1988

"В івриті для позначення людини користуються словами "Син Адама", і саме їх в переважній більшості випадків вживали снайпери, говорячи про тих, кого вони вбивали", - каже Нета Бар.

Снайпери майже ніколи не говорили про вбитих людей як про "цілі" і не робили порівнянь з тваринами чи машинами. Деякі респонденти навіть казали, що їхні жертви були легітимними воїнами.

"Це хтось, кого люблять його друзі, і я впевнений, що він – хороша людини, бо чинить згідно зі своєю ідеологією", - казав один снайпер, спостерігаючи крізь приціл за тим, як родичі оплакують підстріленого ним чоловіка. "Але ми з нашого боку попереджуємо вбивство невинних людей, так що ми про це не шкодуємо".

Пані Бар припускає, що таке виправдання, підтримуване друзями, родиною і ізраїльським суспільством загалом, може бути однією з причин того, чому снайпери не відчувають себе психічно травмованими після вбивства.

"Вони морально підготовлені до всіх тих речей, які могли б похитнути їхню впевненість, і тому можуть вбивати, не зазнаючи значних психологічних страждань".

Дослідниця також відмітила, що снайпери, з якими вона спілкувалась, були розсудливими і розумними молодими людьми.

Зазвичай в збройних силах снайпери проходять жорсткі тести, тренування і відбір. У Великій Британії вони проходять 3-місячний тренувальний курс, після якого обирають одного з чотирьох.

Курс снайпера морської піхоти США є одним з найважчих військових тренувальних курсів, який успішно складають менше 40%, і який має довгий перелік попередніх вимог, серед яких "високий рівень зрілості, самоконтролю і здорового глузду".

Дослідження в Канаді також підтвердили, що снайпери, у порівнянні із середньостатистичним солдатом, показують нижчі результати в тестах на пост-травматичний стрес і вищі в тестах на задоволення роботою.

"Загалом, вони дуже здорові, добре пристосовані молоді люди", - каже Пітер Бредлі з Королівського військового коледжу в Канаді, який проводив дослідження 150 снайперів в Афганістані. "При спілкуванні з ними одразу помічаєш, наскільки вони розсудливі і врівноважені".

Не кажи дружині

Що спричинює психічні травми?

  • Департамент США у справах ветеранів визначає три джерела військових психічних травм: ризик смерті чи поранення, спостерігання смертей чи поранень інших людей, та необхідність вбивати чи ранити інших. Снайпери найменше страждають від першого пункту, але значно більше – від останніх двох.
  • "Снайперу загрожує менша невідома небезпека, він має більший радіус дії і багато бачить", - каже колишній піхотинець і представник армії Великої Британії. – "Йому загрожує менший ризик отримати травму, аніж середньостатистичному піхотинцю".

Але в дослідженнях і канадських, і ізраїльських снайперів мова йшла лише про тих, що на той момент знаходились на службі у регулярних військах. Нета Бар припускає, що багато хто з них може зіткнутись з проблемами через деякий час, після того, як вони повернуться до звичайного суспільства.

Коли колишній радянський снайпер Ілля Абішев воював в Афганістані у 1988, він знаходився під впливом радянської пропаганди і був упевнений, що чинить правильно.

Шкодувати він почав значно пізніше. "Ми вірили, що захищаємо афганських людей", - каже він. – "Тепер я не пишаюсь, а соромлюсь своїх тодішніх вчинків".

У випадку поліцейських снайперів, що діють у звичайному суспільстві, а не у зоні військових дій, сумніви, і навіть травми, можуть з’явитися набагато швидше.

Брайан Саін, снайпер і помічник шерифа в Техасі, каже, що багато поліцейських и армійських снайперів переживають вбивства глибоко в собі.

"Це одна з тих речей, про які не розповіси ані дружині, ані священику", - каже пан Саін, член американської асоціації Spotter, що підтримує психологічно травмованих снайперів. "Лише інший снайпер зможе зрозуміти ці почуття".

Але схоже, що для найнебезпечнішого снайпера США докори сумління не є проблемою.

"Це дивне відчуття", - визнає він, - "бачити мертве тіло… розуміти, що саме з твоєї вини воно більше ніколи не ворухнеться".

Але не більше того.

"Я переконаний, що кожен з тих, кого я вбив, був поганою людиною", - каже Кріс Кайл. "Коли я постану перед Богом, мені доведеться відповідати за багато хибних вчинків, але жодного з цих вбивств серед них не буде".

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2012/01/120126_mind_of_sniper_yg.shtml

Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (29.01.2012)
Просмотров: 634 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz