Понеділок, 29.05.2017, 08:51
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [709]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[05.04.2017][Мои статьи]
«Безпілотні гроші» на крові: як керівник ВАТ «Меридіан» В’ячеслав Проценко обкрадає «Укроборонпром» (ВІДЕО) (0)
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[07.02.2017][Мои статьи]
НВП«Екосервіс» проти інформаційного шахрайства! (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)

Мини-чат
200

Опитування
Як реагувати на злочинну вакцинацію, дозволену МОЗ?
Всього відповідей: 755

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

І з Antifemen буде ЛЮБОВ!

Останній візитІ з Antifemen буде ЛЮБОВ!
Геніальне оповідання на конкурс контрпропаганди "АнтиХвемен" Віталія Шевченка із Запоріжжя! Кохання це те, що змінює навіть нульових блонд, що по дурі ганБлять Україну! Швидше дорослішайте!

З передньої долинув дзвоник і Аспірант пішов відкривати двері. На порозі напружено посміхались дві дівиці, поширюючи навколо себе пахощі дорогих парфум:
- Замовляли?
Як істинний джентльмен, Аспірант не міг розмовляти з дамами на порозі, тому він відступив убік:
- Заходьте!
Дівиць не треба було довго вмовляти і вони впурхнули у квартиру. Та, що стояла ближче до Аспіранта, відверто роздивлялася його а друга щось чекала.
- Перепрошую, панночки, - здивовано розвів руками Аспірант, - я щось не зрозумів.
- Ваш телефон 59-74-05 ? – перепитала друга.
- Так, - підтвердив Аспірант, - але…
- Ніяких але, - відрізала та, - за виклик сто гривень… Платіть…
Розгублений Аспірант поліз у кишеню, де знаходились його останні сто гривень і нічого не розуміючи, простяг дівиці. Та вихопила гроші з рук молодого чоловіка, ретельно перерахувала купюри:
- Правильно, рівно сто. Ну, бажаю вам провести гарно час, - і щезла за дверима. Зацокали на сходах її підбори, стихаючи, ось останній раз, і все.
Аспірант дивився на молоду дівчину – великі округлі очі, коли посміхається, виникає ямочка на щічках, стрункі ноги. Ось, якраз виникли ямочки:
- Почнемо? – спитала вона.
- Що? – не зрозумів Аспірант.
- Як що? – настала черга дивуватися дівиці. – А чого ж ви…
Але аспірант, як істинний кавалер, перебив її: - Ну, спочатку зніміть куртку. – І він допоміг дівчині роздягнутися. Повісив куртку у шафу, повернувся до незнайомки:
- А тепер давайте знайомиться. Мене звати Кирилом. А вас?
Дівиця завагалася:
- Називайте… Машею…
- Добре, Маша, - сказав Аспірант, запрошуючи дівчину в кімнату, - заходьте і сідайте.
Сам сів навпроти неї:
- Ну, тепер давайте по порядку.
Маша здивовано дивилася на Кирила.
- Ви, що, нічого не зрозуміли?
- А що тут розуміти, - відповів Кирило, - ви подзвонили, зайшли, мабуть, по якийсь справі… Розказуйте…
Дівчина нервово розсміялася:
- Ну, ви даєте, дзвоните до нас в агентство, викликаєте і тепер мені баки забиваєте…
- Що ви, Машо, - не погодився Аспірант, - баки я буду собі забивати… В мене завтра екзамен з латиноамериканської літератури…
Маша розстебнула ґудзики на кофточці і Аспірант побачив, що за кофточкою у дівчини нічого немає.
- Ви, той, припиніть… - сказав він, відводячи погляд. – Якщо ви така красива, значить вам все можна?
Маша широко відкритими очима дивилася на цього дивного суб`єкта:
- Взагалі-то мені все рівно. Але ж йде час…
- Ото ж бо воно й є. Час йде, - повторив за нею Кирило, - а я ще не починав повторювати Кортасара, Льосу, Амаду…
- Ну, тоді хоч почастуйте кавою, - змирилася дівчина.
Аспірант посунув на кухню, приготував каву і на таці приніс дві чашечки, які апетитно пахли.
Коли його не було в кімнаті, Маша обійшла її, скрізь книги, в кутку піаніно, на стінці фото якогось симпатичного бороданя.
- Хто це? – спитала вона.
- Це Хемінгвей, американський письменник. – відповів Кирило. – Пригощайтесь.
Вона обережно взяла двома пальцями чашечку. – У вас правда телефон 59-74-05?
- Так, це мій телефон.
- А над вами не могли пошуткувати? – спитала знову.
- А хто його зна? – знизав плечима. – Може спеціально, щоб я не зміг підготуватися. А де ви живете?
Дівчина завагалася, чи казати, потім таки відповіла:
- На Озерці.
- Ого! – сказав Кирило, - це ж в іншому кінці міста, як ви туди доберетесь, вже ж пізно.
- Не знаю! – сказала Маша, сьорбаючи каву.
- А де ви працюєте? – спитав Аспірант.
- Де, де, - Маша не знала, чи сміятись, чи плакати.
Кирило придивився до дівчини і заспішив у відповідь:
- Вибачайте, якщо щось не так. Не хотів вас ображати.
Маша малювала пальцем щось на столі:
- Хотіла вчитися, але грошей немає… Ось роблю… де прийдеться…
- А куди ви хотіли поступити?
- На факультет романської та германської філології… подобаються мови…
- Ну, що ж, - впевнено сказав він, - ваша мрія виповниться… Ви ще такі молоді… - і тихо додав: - і красиві…
- А цього замало, - посміхнулась вона, - треба ще гроші.
- Я вам допоможу, - пообіцяв Кирило, - в мене там є друзі.
Чашечка була порожньою і вона продовжувала тримати її в руці.
- Я піду? – нерішуче спитала дівчина.
Кирило підійшов до вікна, подивився на вулицю. Вона була порожньою, стояла глибока ніч.
- Куди ви підете? – сказав він. – Переночуєте у мене. Я все одно буду цілу ніч сидіти над книгами. Завтра мені вкрай потрібно зіпхнути екзамен. Тоді залишиться один захист дисертації.
- А яка тема? – поцікавилась дівчина.
- Вплив латиноамериканської літератури на світовий літературний процес на прикладі периферійних літератур Європи.
- Я в цьому не розбираюсь, - відверто сказала Маша.
- Ну, то як? – спитав він, а побачивши, що дівчина вагається, додав: - Я приставати не буду. Можете у кімнаті зачинитись.
Хтось подзвонив по телефону, він підняв слухавку:
- Це 59-74-05? – сказав приємний жіночий голос.
- Так, - відповів він.
- Клавдія у вас? Вона ще не пішла? – спитала жінка.
- Так, - сказав він, - вона у мене.
- Дайте їй слухавку, - наказала жінка.
- Вас, - він простягнув дівчині слухавку.
- Так, - сказала та і замовчала, слухаючи, що їй говорять. Потім додала: - Я тобі передзвоню, - і поклала слухавку. Знову нерішуче перепитала: - Я, мабуть, піду?
Він заперечливо хитнув головою:
- Ні, я вас не відпущу у глуху ніч. Давайте краще повечеряємо. Я приготую смажену яєчню.
Вона засміялася:
- Ви, чоловіки, крім яєчні, нічого не вмієте. – І пішла за ним на кухню. Зазирнула у холодильник, напівпустий. Витягла звідти сир, спитала:
- Мука є?
- Є, - закивав головою.
- А олія?
- І олія є!
- Ну, тоді зроблю сирники. – І заходилася біля газової плити.
- Почекайте, - сказав він, вийшов у коридор і дістав з шафи жіночий халат: - Візьміть, бо заплямуєте одяг.
- Це дружини? – спитала.
- Ні, брат з братовою приїжджали у відпустку, і вона забула.
Дівчина одягла і підперезалася, вийшло гарно і він замилувався нею. Вона помітила його погляд і спитала:
- Що?
Але тут знову задзвонив телефон і він пішов і взяв слухавку:
- Ну, що, Кирило, все гаразд? – засміявся чоловічий голос, - як ми тебе?
- Що саме? – спитав він.
- Ми тебе розкололи на 100 гривень. – І він впізнав свого товариша з університету, теж аспіранта, Сергія Троцька.
- А як саме? – не зрозумів він.
- Зробили виклик і дали твій телефон! Хі-хі…
Він потримав слухавку в руці, чуючи неприємний сміх, що лунав десь далеко і сказав:
- Сто гривень це мала ціна!
На тому боці завмерли від несподіванки, і поклав слухавку. Повернувся на кухню, вона знову спитала його:
- Щось трапилося?
- Ні, все гаразд, - відповів він, - помилились телефоном. Дзвонять у якійсь Степногірськ.
На столі вже стояли дві тарелі, а вона закінчувала пекти сирники.
- А у вас є хлопець? – спитав.
Вона здивовано на нього подивилася:
- Немає… А що?
- Дивно, така гарна дівчина і без хлопця…
Вона засміялася:
- Ви залицяєтесь?
- А чому б і ні?
- Ви ж обіцяли не чіплятися…
Тут знову задзвонив телефон. Вона подивилася на нього.
- Ні, - сказав він, - це знову помилились… Хай собі дзвонять у Степногірськ
Зазирнув у кухонну шафу:
- Що будете пити?
- Вино, - відповіла дівчина.
- Вина якраз немає, - засмутився Кирило, - є тільки пиво і горілка.
- Ну, тоді пиво, - засміялася вона, - ви ж мене не будете спаювати?
- Ні, ні, - захитав він головою, - я теж не буду, бо мені ще готуватися.
- Невже такий важкий екзамен? – поцікавилася дівчина.
- Не дуже, просто мені треба відмінно відповісти.
Він налляв пиво у фужери, один поставив коло неї, підняв свій і обережно цокнувся з дівчиною і сказав:
- За ваше несподіване вторгнення!
Посмішка сповзла з її обличчя і вона сказала:
- Грошей я вам не зможу повернути. Принаймні зараз.
- Не перемайтесь цим, - відмахнувся він.
В шафі виявилося ще три пляшки пива і вони за розмовами їх непомітно спорожнили.
- Ой, я п`яна, - засміялася дівчина.
- Нічого, проспитесь, - він пішов у кімнату, розкрив диван, простирадла з подушкою поклав на бильця:
- Ну, а далі самі… - і повернувся на кухню.
Була вже друга година ночі, і тільки тепер засів за книги.
А дівчина розстелила собі постіль, роздяглася і сковзнула під ковдру, потім згадала слова Кирила, повернулася до дверей, закрила їх на ключа і лягла спати.
Звідси, від дивану, було видно світло з кухні, вона прислухалася, що він там робить, але нічого не почула і непомітно заснула.
Вранці вона прокинулася і довго дивилася навкруги, не розуміючи, де вона. Потім згадала, схопилася, і кинулася до дверей. Ні, вони були зачинені. Обережно їх прочинила, пройшла передпокоєм, підійшла до кухні, через скляні двері побачила, що він спить прямо за столом, поклавши голову на книги.
Стояла і дивилася на нього.
Віталій Шевченко, м.Запоріжжя.

Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (20.11.2011)
Просмотров: 328 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz