ПАРТІЙНІ ТА ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ: СЛОВА І ДІЛА

1. Вступ

Ще з радянських часів знаємо безліч програм: і КПРС, і загальнодержавних, і галузевих, і т.д. Відомо також, що на їхню розробку та впровадження тратили величезні кошти. Менше відомо про результати. Вірніше, про їхні результати ви, шановні радянські люди, носії антиринкового мислення і не хочете думати. То я коротенько нагадаю.

Так ось, в СРСР запланованих суспільнокорисних результатів не досягали жодного разу! Проте ініціатори, розробники та керівники цих програм щоразу (у всякому разі після Сталіна) одержували користь особисту – чергові звання, титули, посади, матеріальне заохочення  тощо. При цьому зазначу, що програми суспільношкідливі, а таких було чи не більшість, завжди перевиконували.

Чому відбувалося тільки так, а не інакше – мені вдалося пояснити науково. Проте це нікого не цікавить.

Чому не цікавить?

Та тому, що нашим суспільством безперервно керують  люди з тим же світоглядом, що і в СРСР.  Тож як раніше не допускали й думки про «якісь там причини» відхилення результатів від задуманих параметрів,  то й зараз так саме. І сьогодні наше начальство вважає, що всякий їхній задум (а тим більше – оформлений у вигляді програми) завжди абсолютно та єдино правильний. В такому разі результат просто не може відрізнятися від задуманого.  А коли ж маємо розходження, то це або вплив стихійного лиха, або, швидше всього, чиясь свідома протидія. Тому ніяких таких «об’єктивних причин» невиконання немає, а є конкретні винуватці. За яких і потрібно братися…

А вже від такої «логіки» традиційно шукають крайнього чи й придумують «ворогів народу».

При цьому ви, мабуть, подумали, що я зовсім не знаю різниці між колишнім і теперішнім начальством. Адже тоді всі вони керували будівництвом комунізму, а зараз керують (нерідко ті ж самі люди) будівництвом капіталізму. А це ж дві протилежні, абсолютно несумісні речі.

Може й так. Але я, бачте, науковець, тож всякі слова звик перевіряти практикою. Так і в даному разі: давайте порівняємо комунізм і капіталізм. І визначимо, що ж у них спільне, а що відрізняється чи навіть несумісне.

Кажете, нема що порівнювати, бо зараз немає ні капіталізму, ні комунізму?

Ось він, малесенький початок вашого самостійного думання! Правильно, комунізму  ніде не було і немає попри величезні затрати ресурсів та сотні мільйонів винищених заради нього людей. Неясно і з капіталізмом. Бо спочатку він був дикий, потім більш чи менш свійський, а потім ще десятки його різновидів. А ось просто капіталізму, чистого, не було ніде й ніколи!

То питається, за що конкретно боролися і борються сотні мільйонів людей, ще й зараз масово винищуючи одні одних?

Насправді ж це хибна постановка питання. Бо не можна боротися за незрозуміло що. Інакше треба було б визнати, що сотні мільйонів людей, які вже ось 200 років конфліктують між собою нерідко по кровопролиття включно, є психічно ненормальними. Бо ж чубляться вочевидь за реалізацію власних марень та маній. Однак ці люди не є психічно хворими. Хоча б вже тому, що вони не піддаються психіатричному лікуванню.

Наукове ж пояснення цьому таке: сотні мільйонів людей завзято гризуться між собою за краще майбутнє виключно від світоглядної безграмотності. Причому, не тому, що вони самі до цього додумалися, а тому, що їх так навчили. А навчили так суспільствознавці та ідеологи, які, вважається, краще всіх знають як треба жити і як найкращого життя досягати. При цьому самі ці теоретики зазвичай працюють розумово, а боротися фізично люб’язно дозволяють іншим (наскільки це з їхнього боку пошук дурніших від себе – судіть самі).

Звичайно, 100 і більше років тому цьому було хоч якесь виправдання. Адже тоді освітній рівень суспільства був дуже низьким. До того ж, і наукові методи пізнання суспільства як цілого лише зароджувалися. І ще, нормальній людині, тим більше, сформованій в умовах товарного виробництва, властива презумпція довіри. Тобто, скажімо, фахівець у чомусь технічному зазвичай сприймає на віру, без критичного аналізу, те, чого він професійно не знає. Тобто, в даному випадку нібито фахові (та ще й яким безапеляційним тоном!) запевнення  людини зовсім іншої спеціальності.

Та, як на лихо, знання про шляхи і методи побудови кращого життя (і не просто життя, а світлого майбутнього!) щедро вихлюпували на маси люди, які лише вважали себе фахівцями із суспільної проблематики. Ще й цим суспільникам вдалося нав’язати решті світу думку, що вимога перевірки теорії практикою на їхні теоретичні побудови не поширюється.

Ба гірше, ці «фахівці» і самі вірили, і продовжують вірити, що головним є хороша для всіх мета (та ще й, як тепер добріхують, скріплена так званою суспільною угодою), а наукове (доказове!) обґрунтування шляхів її досягнення -  це другорядне чи й взагалі зайве. До того ж, величезною підмогою цим майстрам слова стало припущення Лєніна, що й кухарка (а в той час це було символом освіти нульової) може успішно керувати суспільством. Аби тільки побільше бажання командувати ближнім. То після такого напутнього слова «генія»  всі світоглядно найбезграмотніші нахаби і собі рвонули у вожді та вождики. Головне ж бо – вести маси вперед, а ще краще – попереду себе.

Але зараз, у ХХІ столітті освітній рівень суспільства незмірно виріс. До того ж, вже кілька десятиліть широко доступні загальнонаукові методи цілісного пояснення будь чого, в тому числі й суспільної проблематики. І в світі зараз більше 100 мільйонів власників дипломів, кожного з яких вчили (чи хоч ознайомлювали), як цими загальнонауковими методами користуватися самотужки.

Однак і сьогодні, і навіть у все зростаючих масштабах певна група людей заробляє собі на хліб насущний (а зараз вже нерідко і на хліб з ікрою) все тим же – самозакохано вчить решту людства, як жити краще.

Особливо огидна ця їхня метушня у виконанні активістів т. зв. національного відродження. Ці теж не здогадуються, що патріотизм – це в значній мірі риса вроджена. Тож від повної світоглядної безграмотності  булькання в собі відповідних гормонів вони вважають благословенням зверху на командування цілим етносом. При цьому вкрай цинічною є їхня відверто зневажлива протидія всякій українській науково-технічній новизні. Особливу ж лють у них викликає вітчизняна новизна світоглядного характеру – бо де ж, відступництво від їхнього найсвятішого, від смердючої меншовартості. Та й замах на їхню самозвану монополію виразника народних сподівань і творця єдино правильних рецептів життя. Хоч рецепти цієї множини (а в світі їх, мабуть, сотні тисяч - є кому нам очі замилювати) теоретиків ще жодного разу не покращили життя нікому, крім них самих. І всі це бачать. Проте слухняно наповнюють їхні кишені  і борються далі…

Кажете, що зараз у світі кривавих міжусобиць повно і без комунізму чи капіталізму?

Правильно, є й таке. Однак причина тут аж ніяк не та, що на знаменах цих борців та привселюдно ними проголошується. Насправді ж це тільки привід, зачіпка. А в кожному випадку масових міжусобиць справжня причина завжди одна й та ж. А саме: всі учасники подібних дійств споконвіку глибоко переконані, можливо навіть підсвідомо, що якраз оці кляті супротивники і є причиною поганого нашого життя. А без них все було б добре.

Звідси й висновок: усунути (вигнати, ізолювати, вбити врешті решт) чужих, щоб краще жилося своїм. І це справді для багатьох світла й благородна мета, заради неї (=заради своїх!) чимало людей щиро проявляють чудеса патріотизму по повну самопожертву включно. Так що сьогоднішні терористи-смертники – це щирі патріоти, які свідомо віддають своє життя заради щастя ближнього.

І практика показує, що навіть найпотужніші держави неспроможні грубою та самовпевненою силою здолати патріотів-фанатиків.

Воно й закономірно. Адже ці фанатики сильні не м’язами, а духом. А цей їхній дух – це, знову ж, не щось незвідане та потойбічне, а цілком конкретні знання у формі цілком конкретного світобачення.

Тому основне питання сьогодні таке: хто й навіщо (або чому) сформував (=навчив!) у цих людей саме такий світогляд і саме такі ідеали. А після цього вже можна й переучувати цих людей (з їхніми теоретиками та ідеологами включно), надавши їм доказово кращий світогляд та сформувавши в них корисні для всіх ідеали. Тобто, відповідними психологічними та педагогічними методиками замінити їхній сьогоднішній патріотизм руйнівного типу на патріотизм суспільнокорисний.

І все це вже науково пояснене та деталізоване для практичного використання. Проте автор українець, а тому ці знання – табу для всіх.

Тож внаслідок свідомої світоглядної безграмотності людством продовжують неподільно командувати як заманеться фахівці з поголовної благодаті, тобто, держчиновники та ними приласкані блюдолизи-суспільники. Звідси і абсолютно всі прикрі наслідки так званої цивілізаційної кризи.

Кажете, є від цих спритників і добро? Адже створення т.зв. золотого мільярду – хіба це не є прямою заслугою держапарату та їхніх теоретиків? То хай хоч хтось у світі добре поживе, не будьмо такими заздрісними.

Проте, шановні, звідки ви це взяли? І чи не нашептали вам цей висновок якраз ці ідеологи? Що якраз вони, мовляв, є несхибними провідниками до всіляких благ?

Згадайте ж історію - першими були якраз промислові революції, спричинені аж ніяк не ідеологами, а творчими мізками та працьовитими руками, з їхнім загальним підвищенням добробуту. А вже потім (на готовеньке!), заднім числом все це буцімто пояснили спритники-теоретики. Але пояснили тільки поверхово, тобто, без розуміння суті даних суспільних процесів та їхніх закономірностей.

А однозначним підтвердженням хибності їхніх тлумачень є якраз цілковита невдача всіх спроб збудувати за їхньою «мудрістю» краще життя за межами цих країн. Навіть гірше, де тільки не пробували нав’язувати так звані цінності демократії та соціального партнерства, там обов’язково виникали громадянські війни. Це ж і є остаточна та однозначна перевірка і оцінка правильності їхніх писань та повчань

 Звертаю вашу увагу ще й на той факт, що сьогоднішній рівень продуктивності праці дозволяє щонайбільше третині працездатного населення цілком і повністю забезпечувати повноцінними життєвими благами все людство.  Ба більше, у низці золотомільярдних країн маємо перевиробництво якраз цих життєвих благ. І вони навіть тратять чималі кошти (зауважте, платників податків!), щоб цих надлишків (нагадую – доброякісних товарів та послуг!) позбутися та не допускати їх у майбутньому.

Тобто, саме такий асортимент виробленого та механізм його розподілу і сформували правлячі еліти (самоназва). Вони ж і забезпечують у всьому світі дотримання якраз цього механізму та порядку розподілу благ між виробниками і споживачами ними ж прийнятими  (на власний розсуд!) законами та ними ж створеним апаратом примусу, тобто, судовою владою і силовими структурами.

І все це скромно зветься демократією. А на найменшу критику ці «еліти» давненько вже зліпили відверто цинічну брехню. Мовляв, і самі знаємо вади демократії, та ніхто нічого кращого ще не придумав. Цинізм тут у тому, що вони нічого кращого і не думають шукати! І навіть гірше – наукове пояснення суті проблеми управління суспільством та розроблений для її розв’язання адекватний управлінський алгоритм представники цих «еліт» абсолютно свідомо замовчують та ігнорують(?!).  У цьому я пересвідчився ще й особисто, десятки разів марно пробуючи спілкуватися з нерядовими(!) представниками міжнародних та золотомільярдних  чиновників і їхніх теоретиків.

Ні!  Жодне покращення управління суспільством  ЇХ НЕ ЦІКАВИТЬ! І не набридайте, будь ласка, нормальним і навіть шанованим та заклопотаним світовими проблемами людям своєю рутенською недолугістю і примітивізмом. Сидіть собі в своєму третьому світі та смиренно чекайте допомоги секонд хендом від золотомільярдників.

Тож братія повагом і сидить собі, витріщивши очі…

І вас ніколи не цікавило, шановні, чому ви робите саме так?

2. Спадкоємці Кам’яної Могили.

Останніми роками з’явилося чимало тверджень, що в українських степах, зокрема біля Кам’яної Могили цивілізація започаткована десь тисячоліть 30 тому. І кажуть, що звідси розвиток пішов і в Індію, і в Месопотамію, і в Трою, і взагалі – Україна є чи не колискою всього.

Не всі, правда, погоджуються з таким поясненням. Та все одно приємно, що наші предки причетні до мудрості (а отже, і до кращого життя) інших етносів. Але, з іншого боку, що ж це виходить?

А виходить те, що з нашої території тисячоліттями(!) делегують (чи випихають?) тих представників корінного населення, які в інших народів стають елітою?! А чому ж вони тут не приживаються та не примножують місцеву культуру і не покращують життя населення? Вони тут що, не потрібні? Чи, може, маємо споконвіку всього хорошого та найкращого по петельку й вище? І взагалі, якщо люди з потягом до новизни (бо ж якраз новизна є запорукою всякого покращення!) тут не приживаються, то потяг до чого саме панує серед аборигенів?  Адже втеча кращих фахівців з нашої території триває і в умовах суверенної України?!

І, на жаль, саме втеча, бо результати праці цих людей решті нашого суспільства не потрібні. Тож їм тут просто немає на що жити.

Ось і підходимо до сумного висновку. Виявляється, всі ці 30 000 років хто б на нашій землі не жив, як би себе не називав, якою б мовою не говорив, але традиція  несприйняття новизни і самих новаторів-одноплемінників збереглася. Бо попри всі міграції та загарбання у нас завжди було постійного населення достатньо для передачі з покоління в покоління цілком конкретних життєвих стереотипів. І навіть гірше, ця традиція всебічно удосконалена та взята за основу діяльності держапаратом. На підтвердження згадайте нескінченні гарні слова чиновників про інновацію та їхні (тих же самих людей!) постійні цілеспрямовані дії по свідомому блокуванню вітчизняної новизни і  витісненню самих новаторів з України.

Скажімо, скільки мовлено та написано верхами про масове (навіть у держустановах!) піратство комп’ютерних програм. Чого тільки зверху лицемірно не понапридумували по «запобіганню», «викоріненню» та «покращенню» і тут. Але при цьому наші чиновники впритул не бачать наявних пропозицій по реальному розв’язанню проблеми. Зокрема, на державному рівні, офіційно можна без зволікань раз і назавжди узгодити з виробниками комп’ютерних програм ціни на їхню продукцію, які були б співмірні з нашим прожитковим мінімумом. Тобто, щоб ці ціни були прийнятними для більшості власників комп’ютерів саме в Україні. Тоді й не було б такої великої спокуси користуватися краденим софтом. Та й сам легальний продаж дешевих програм зріс би в десятки разів, що перевершило б у рази виручку від продажу програм за завищеними сьогодні для українців цінами.

До того ж, все це програмне забезпечення одразу ж стало б україномовним, про що нескінченно і безграмотно причитають всілякі націонал-придурки.

Проте й тут ні тпру, ні ну. Чиновники свого пильнують справно. Адже наскільки зговірливішим і щедрішим стає всякий суб’єкт господарювання, якщо перевірка (звісно ж, потрібного суб’єкта, в потрібний час та ще й потрібними перевіряючими!) легко й неминуче виявить у нього крадений чи, як окозамильно у нас кажуть, неліцензований софт. Адже штрафи за дане піратство держапарат спеціально придумав у сотні тисяч(!) гривень, а таких комп’ютерів мільйони !  Та з цієї ниви урожай мільярдами і на багато чиновних поколінь!

Що то значить адміністративна доцільність на сторожі авторського права…