Суспільство потребує снайпера

Політика в Україні перетворилася на неприховану боротьбу кланів за рештки державної власності. Зростання цін, беззаконня, корупція, безглузда передвиборна агітація, туманне майбутнє — все це змушує людей шукати альтернативу.

Суспільство радикалізується. А тут іще масове добровільно-примусове щеплення українських дітей. Після першої смерті та госпіталізації першої сотні жертв ”гуманітарної вакцини” з’явилися заклики до негайного створення Партії снайперів.

Та не для того, щоб стріляти. Люди вже розуміють, що банальним відстрілом нічого не досягнеш — треба змінювати загальний підхід, мислення, поведінку самих українців. Це усвідомлення пронизує дискусії, що розгорнулися на сайті неіснуючої ”Маленької партії снайперів”. Учасники інтернет-форуму абсолютно правильно почали з питання: а хто він, снайпер?

А це своєрідний ідеал, із яким ідентифікує себе український середній клас постіндустріальної епохи. Адже снайпер — це точність, лаконічність, відповідальність, творчість, індивідуальна майстерність. А також здатність терпеливо дочекатися слушного моменту, після чого діяти максимально швидко й рішуче. Снайпер ретельно вивчає ворога, знаходить позицію, обирає час — і досягає поставленої мети одним точним пострілом.

Снайпер не стріляє по горобцях, а б’є в десятку. Уміння відрізнити головне від вторинного — це його сутність.

У чому полягає ”десятка” нинішньої ситуації в Україні? Парламентська чи президентська республіка? ЄС чи ЄЕП? ”Наша Україна” чи Партія регіонів? Віктор чи Юля?

Снайпер скаже, що це не варті уваги горобці. ”Десятка” ж захована в одній фразі: ”Право управляти має лише той, хто відповідає за результати свого управління”. Причому чим більші повноваження, тим більша відповідальність. Управляєш матеріальними ресурсами — відповідай власним майном. Управляєш свободою людей — відповідай власною свободою. Управляєш життям людей — відповідай власним життям. Це всесвітній закон справедливості. Народи, які його ігнорували, швидко вироджувалися і зникали з історичної арени.

Нинішній режим — це відверте заперечення цього природного закону. Звідси й вимирання народу, розпад інфраструктури, нищення природи. Бо де відповідає більш ніж один, там не відповідає ніхто. Персональна відповідальність — ось справжня ціль снайпера, його ”десятка”. Бо щойно вона з’являється, відразу ж постають питання про мету держави, критерії її досягнення, громадянський контроль над владою, винагороду за успіхи чи покарання за провали.

Очевидно, нічого з цього немає за нинішнього тимчасового режиму, який чомусь називає себе демократією. Усвідомлення снайперської ”десятки” — це фундамент для розгортання масового руху українського творчого класу і початку реальних перетворень.