Четвер, 17.08.2017, 18:32
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [706]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)
[29.09.2016][Мои статьи]
Для чого заборонили Київську Русь? (0)
[28.09.2016][Мои статьи]
Реформа МВД: дайте денег и власти! (0)

Опитування
За кого будете голосувати на дострокових виборах до ВРУ?
Всього відповідей: 789

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

Селекція погрозою

© Густав ВОДІЧКА


Селекція погрозою

 

Ми живемо за законами, які заперечують нашу генетичну пам’ять. Відсутність селекції погрозою опустило кожного з нас. Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки і діти.


Ми все повернемо, а винні будуть покарані.

Ми все повернемо, а винні будуть покарані.

Від деякого часу українське суспільство втратило імунітет до лідерів низької якості. Повсякчас повторюємо, що ми — діти козацького роду. Але якби хоч один запорожець з’явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там «Беркут», яка «Альфа»! Навіть бувалі у бувальцях сучасники жахалися цього легіону екстремалів і висловлювали своє співчуття їхнім старшинам. Адже обіймати будь-яку посаду в межах степових вільностей було смертельно небезпечно.

Козак — це не лише гопак, а особисто вільний і озброєний чоловік. Підкорятися випадковим людям було не в його правилах. Тому в основі школи запорізького лідерства лежала пряма погроза. Перш ніж випинати груди і роздувати щоки, запорожець запитував у себе: «А чи не тонка в мене кишка?» Виходячи з численних прикладів, він знав, що завоювати тут довіру суспільства і не виправдати його — означає вірну загибель.

Кожний козак, який наважився вирізнятися своїми позитивними якостями із загальної маси, ризикував бути обраним на посаду. При цьому його згодою ніхто не цікавився. Відмовитися від запропонованої честі можна було тільки символічно і не більше двох разів. Якщо кандидат починав упиратися по-справжньому, то, у кращому випадку, його могли зробити інвалідом, аби надалі не видавав себе за крутого.

Приймаючи посаду на річний термін, запорізький лідер буквально ходив по лезу ножа. Сотні очей уважно стежили за кожним його рухом. Найменше порушення діючих законів або колективних уявлень про справедливість негайно бралося на замітку. За рідкісним винятком, до закінчення призначеного терміну посадова особа вважалася недоторканною. Але після чергових перевиборів грішне керівництво вбивали на місці. За тими, хто вцілів, довічно залишалося почесне право носити звання «Колишній кошовий» чи «Колишній суддя» тощо. Це слугувало своєрідною компенсацією за шкідливість і виявлену мужність.

Україна була товариством озброєних чоловіків, і лідер одержував зворотний зв’язок не газетними публікаціями, а кулями. Це зобов’язувало. Продуктивно працюючи на благо колективу, козацька старшина не розлучалася з булавами і перначами, щоб у будь-який момент прийняти критику народу. Лідери тієї епохи були варті своїх виборців.

Сьогодні теж варті, але якість виборців є іншою. Утративши право на володіння зброєю, наші чоловіки змінилися конституціонально. Якщо раніше, вступаючи в діалог, українець хапався за шаблю, то сьогодні він може хапатися тільки за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться покари. Беззахисність чоловічої маси розклала націю. Дріб’язковість погрози визначила нову якість еліти і, відповідно, нашого життя.

Горе не в тім, що у нас начальство слабке, а в тім, що ми не розбираємося в нарізній зброї. Американській еліті легше виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається 20 мільйонів снайперських гвинтівок, інакше і бути не може. Адже справа тут не в політичних убивствах, а у відчутті реального права особистості на захист свого життя, честі і гідності, минаючи посередників.

Те, що не можна захистити, люди воліють не мати. Тому найменше зазіхання на особисту зброю в США сприймається як зазіхання на усе, що є в людини. Готовність індивідуума в будь-який момент перетворитися на озброєну опозицію визначає ступінь його соціальної повноцінності. Чого можна чекати від нації, коли в чоловіках виховують комплекс провини за природне бажання поторкати парабелум? Нічого, окрім покірливості тупорилого стада.

У результаті юридичних хитрувань український чоловік став схожий на півня, якому відрубали дзьоба і видерли шпори. Маючи право на протест (відповідно до Конституції), він не має права на зброю (за винятком мисливської). Тобто одружуватися можна, але секс заборонено.

Україна — територія старих демократичних традицій. Тут поняття волі було невід’ємним від права володіння зброєю. Немає зброї — немає погрози і, відповідно, немає сміливих лідерів і прогресу.

А найголовніше — у нас немає почуття власної значущості. Ми живемо за законами, які заперечують нашу генетичну пам’ять. Відсутність селекції погрозою опустило кожного з нас. Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки і діти.

Ми усі розучилися відповідати за свої слова і робимо вигляд, що так і було.

Але так не було. І не буде!


Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (15.12.2009)
Просмотров: 578 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz