Четвер, 24.08.2017, 07:50
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [706]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)
[29.09.2016][Мои статьи]
Для чого заборонили Київську Русь? (0)
[28.09.2016][Мои статьи]
Реформа МВД: дайте денег и власти! (0)

Опитування
За кого будете голосувати на дострокових виборах до ВРУ?
Всього відповідей: 789

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

Україна не Перу

Україна не Перу

Надихнуло на написання цієї статті два фактори. Перший, що один з вільних журналістів мережевого видання ХайВей Олександр Бондаренко в силу життєвих обставин та аналізу власних перспектив і досвіду, задекларував намір створити Партію безробітних і бомжів України. Отже, автоматично виникає для дискусії питання теоретичної платформи діяльності такої партії та програми дій. Другий фактор якби пов'язаний з першим. Розвинуті країни експлуатують ресурси України і країн третього світу без адекватної компенсації, але і Україна, завдяки імпорту консалтингу від таких світових брендів як GOPA, ЄБА чи МФК при переході від комуністичного московського апартеїду до олігархічного апартеїду, отримала ущербні, з позицій інтересів титульної нації, правові інститути – опори державного апарату і державного регулювання, пустила на вітер свій науково-технологічний потенціал та можливості економічного зросту. Тому другий фактор, який об’єктивно існує незалежно від першого, можна образно сформулювати таким чином: Україна стрімко наближається до Перу і з цим треба щось робити.

Бомж. Як багато в цьому слові. Це і … Ні. Це були наші радянські нормальні люди, які опинилися за лінією «безквартирний». Безквартирний, безхатченко – це також той же бомж, але ще не зламаний долею. Настає момент, коли сам на сам з власною проблемою світового масштабу. А поруч – нікого! І тоді горді, якщо ще є машина, її розганяють до кінця. Це називається латентне самогубство. А інший інтелігентно тихо згасає на вулиці. Оце і був наш радянський бомж. "Людина в смокінгу і без прописки" Олександр Бондаренко вважає, що криза породить новий тип бомжів. Таких, як в Перу: молодих, енергійних, тверезих і тому злих.

Чому Перу? Та просто Ернандо де Сото майже п’ятнадцять років тому описав в книзі «Інший шлях» процеси, які, на нашу думку, вкрай подібні з процесами в сьогоденній Україні. Взяти хоча б рівень тіньовізації економіки, який українська влада офіційно визнала на кінець першого півріччя 2009 року на рівні 36%, а згідно оцінок експертів – 57%. Тіньова економіка – це притулок для тих, для кого видатки на дотримання існуючих законів ведення звичайної господарської діяльності більші, ніж вигоди від досягнення цілей такої діяльності. І те, що після того, як «позалегали» у них і олігархи у нас щось захоплювали чи прихватизовували, через якийсь час наставала черга інших захоплювати захоплене. Це другий бік тіньової економіки. Тому на часі узагальнити передовий світовий досвід і дати його на озброєння якійсь політичній силі. Силі, яка буде здатна щось змінити. Хоча б позбутися профанації соціального діалогу чи законотворчої діяльності. Тільки тоді з цією політичною силою почнуть рахуватися й спробують відкупитися, підкупивши лідерів, або перерозподіливши награбоване в інтересах ширшої соціальної групи, ніж каганат з десятка олігархів.

Чому Перу? Адже був той, що вже не той, який стверджував, що Україна не Росія. Це правда, бо там КДБ чітко пояснило, чиї діти олігархи. Однак бувають опуси, які краще в руки не брати, а з авторами не сідати на різних кінцях поля за природної нужди. Справа в тому, що Ернандо де Сото був і залишається своїм в своїй країні. А «наше» як було вигнане, потім осідлене, а затим заслане комісаром-політпрацівником в країну перебування, таким не нашим і згине. Іншими словами, як не може щось правдиве сказати Чикотило, так не може щось чесне написати безбатченко, за часи якого населення країни фізично скоротилося на шість мільйонів, бо так і стільки ще ніякий Чикотило не убивав.

І втретє питаю себе: чому Перу? Може не ту країну назвали Гондурасом? А тому, що читаючи «Інший шлях» Ернандо де Сото, впізнаю Україну. В Гондурасі таких керманичів як наші вішають догори ногами на другий день, як не тим скажуть «любі друзі». Та і офіцерський корпус у них не фільтрат з помийної ями, який просочився на пенсію з усіх радянських заполярних дір в теплі хлібні краї. Тому у них безвізовий режим навіть з США, а не в одну сторону для секс-туристів… Може не попадала в руки інша книга про більш близьку Україні країну? Може, й не потрапляла. Та автору здається, якщо зараз організувати широке публічне обговорення праці Ернандо де Сото, Україна ще має шанс не стати тим Перу, яке було п'ятнадцять років тому.

Отже, ключові моменти, які здалися методологічно близькими й актуальними.

Перше, на що слід звернути увагу, це на новий тип бомжа. Радянського і того, що має прийти йому в доповнення. Ні, не на зміну, бо слабкі люди були і будуть всюди. Спільне у них у відсутності власності, а отже свобода від законів, які побудовані на римському праві. Покарання для них тюрмою – винагорода, бо це їжа і дах над головою, щотижнева помивка в бані й цікаве товариство. Різнитиме їх терпимість одних і нетерпимість інших. Спочатку «нові» спалять живцем в машині синочка-мажора чи холуя олігарха, який на пішохідному переході уб’є чиюсь дитину, навіть не бомжа. Потім прийде смак крові й усвідомлення безкарності, таке як у олігархів, їхніх чад і холуїв. І вже не броньований «Бентлі» буде ознакою престижу і засобом пересування до місця загрібання бабла лопатою чи до дівчаток. Крутим буде лімузин на базі модернізованого танка ядерного прориву Т-64АМ після модернізації в «Булат». Бо наші бомжі не селяни з Перу. Наші – колишні інженери, військові, вчителі вишів. Тому Україна не Перу.

Друге, це те, що новому типу бомжів і безробітних потрібні сучасні методи захоплення землі, торгових місць, ринків і транспортних маршрутів. Фактично, дещо апробовано і активно використовується кримськими татарами. Мав місце і підкуп верхівки і чіпляння лідерів на фінансово-кримінальні гачки, щоб татари не зривали курортний сезон. Присутні привнесена ззовні «самоорганізація» захоплення державних земельних ділянок та переговорний процес щодо легалізації самовільних поселень. Були і гроші на політичний підкуп в обмін на лояльність під час виборів, і п’ятитонні за державний кошт контейнери з хатнім начинням переселенців з Узбекистану, що біля афганських опіумних долин. Татари швидко витіснили на пляжах рознощиків морозива й води і нікому ніяких податків не платили. Так і напрошується лінгвістичний експеримент: в книзі «Інший шлях» замінити «позалегал» на «кримський татарин» й порівняти з тим, що показують в новинах чи видно з вікна автобуса дорогою, наприклад, до Ялти.

Третє, це політична корупція, підкуп виборців, продаж посад, торгівля пільгами, розкрадання банкірами і менеджерами активів своїх установ і підприємств … Чим не Європа колись чи зараз? Подумаєш, стихійні базари, зубожіння населення … Навіть хамство водіїв смертельно небезпечних маршрутних таксі у Перу таке ж саме, як і в нас. Це просто місцевий колорит. Проте кардинальною відмінністю України від Європи та решти цивілізованих країн, джерелом зростання бідності та відсутності технологічного оновлення й інвестицій у виробництво, є відсутність введення в легальний обіг капіталів, створених в тіньовій економіці. Особливо ця проблема стосується тієї частини суспільства, яка не відноситься до крупного бізнесу. В Україні, на додачу, відсутній земельний кадастр в сучасному розумінні. І величезні капітали у вигляді земельних паїв досі залишаються не капіталізованими в інтересах мільйонів первинних власників та суспільства.

Так невже все ж таки Перу? Чи може таке статися, що влада прочитає, схаменеться і «наша» влада олігархів примусить олігархів ходити стройовим кроком перед українським путіним при перерозподілі «зроблених» грошей? Мабуть, що ні. Бо рабіновіч, який перший гордо назвав себе олігархом – «… один з тридцяти закордонних бізнесменів, на яких тримається добробут і процвітання країни Ізраїль». Не може громадянин країни Офшор чи якогось каганату бути благодійником і туди і тут, не та натура. Хоча натура ні до чого. Сорос всюди. Він американський олігарх. Якщо Сорос американський олігарх, тоді хто ж «наші» громадяни країни Офшор? Тому Україна не США, хоча і не Америка типу Перу.

Так який прогноз, Перу чи не Перу? Гроші перу через офшор. Тому Перу. А з іншого боку, про Перу ми знаємо що було п'ятнадцять років тому. Є очікування Бомжа нового часу. Є ідея дати йому методи, нехай навіть країни Перу. Є майданчик для роздумів. Спочатку було Слово і треба берегтися Діла, яке несе це Слово.

Чи хочу я Партію безробітних і бомжів? Категорично ні, хоча безквартирний офіцер запасу. Але Перу не хочу ще більше. То ж яка альтернатива? Альтернатив безліч. Це і більше сотні політичних партій, через які від імені 4% охопленого партійністю населення 3-5 олігархів вершать долі 46 мільйонів. Причому, ці мільйони завдяки не нашим «нашим» олігархам як шагренева шкіра і високими темпами... Спектр для «участі» у партійному житті від партії підстилки під першим тілом до партії снайперів. Якщо в першій вимагається легалізація орієнтації, то в останній будь-яка реєстрація, м’яко кажучи, не вітається. В решті партій що між ними у списку треба реєстрація й бомжів там чекають тільки на проплачені мітинги.

Уряд пропонує йти у дорадники до галузевих Рад підприємців при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування. Це теж варіант. Вже виродили Комітет порятунку фармацевтичної галузі України (як з'ясувалося пізніше, не зовсім при уряді, але мабуть що десь поруч) для порятунку аптекарів від уряду та його постанов. Є сайт, активістки й спонсори. В Києві поки що жодна аптека не закрилася, навіть відкриваються нові. Тож якщо безробітний ще не бомж, то саме зараз на часі увійти в діалог зі своєю владою і щось вирішити для себе і свого бізнесу. Може вдасться не стати бомжем.

"З України усі козаки повиїжджали, залишилися одні …" - сказав провідник потягу Київ-Кисловодськ. А він якби щотижня виїжджає. Отже, це аж дві альтернативи.

Можна піти в монастир. Мені особливо подобається, як лаврські монахи ходять стройовим кроком з піснею від трапезної до келій. Поки що гроші вкладаються в нерухомість, напузні золоті хрести та «Лекусуси». А як наплив бомжів стане нестерпним, почнуть відкривати нічліжки. Тож варто поспішити у монахи, ніж потім бути в черзі до нічліжки.

А можна взяти в руки «Інший шлях» й прочитати її разом, наприклад, з автоперевізниками. Аналіз ситуації в Перу через призму нашої кризи дозволив синтезувати для обговорення нову модель надання транспортних послуг без державного регулювання техоглядів, ліцензій та дозволів. Базовий інструмент в моделі – гроші. Критерій ефективності моделі – кількість грошей. Принцип управління в галузі – адміністрування ризиків. Було б бажання щось змінювати, не наступаючи на граблі. І таких ідей для конструктивних дискусій в книзі достатньо.

Висновок. Ідеї книги «Інший шлях» та досвід Перу не запозичити. До ідей треба дійти, а досвід набути. Між їхніми «позалегалами» й нашими бомжами поки нічого спільного, бо наші та їхні бомжі однакові. А наші тіньовики від їхніх «позалегалів» може й чимось відрізняються, та тільки не масштабами. Наш тіньовий бізнес добре організований й фактично узаконений завдяки спрощеній системі ведення бухгалтерського обліку. Тож політично він уже також легалізований і як революційна чи рушійна сила розглядатися мабуть не може завдяки привілеям від влади. Та книга і криза ставлять Україні питання про нагальність і принципи делегування владою більших повноважень підприємцям і їхньої відповідальності перед споживачами. Для цього процесу повинен бути суспільний запит, носії цього запиту та рух на зустріч. І чому партія бомжів нового типу не може виступити якщо не носієм такого запиту, так стимулятором до дій для інших політичних сил?

Сама ідея створення партії бомжів для автора не нова. Коли законність є привілеями тих, хто володіє політичною і економічною владою, виключені з цього числа бомжі – бідняки не мають іншого вибору, окрім беззаконня або алкогольної нірвани. Вперше цю проблему довелося обговорювати з Бомж Бомжичем – Чукреєєвим Євгеном Миколайовичем, засновником Фонду Б.П.Бомжича. Колишній талановитий Кібернетик після кризи 1998 року сформулював яскраву життєдайну філософію благодійної установи, бо сам – великий життєлюб і дослідник. Про креативність, злети і піке на життєвому шляху Євгена Миколайовича мабуть слід було б написати окрему книгу. Це була б Книга рецептів Любові до Життя. Тож Партія безробітних і бомжів повинна почати наступний цикл свого створення хоча б вербального оформлення у віртуальному вимірі з метою недопущення своєї матеріалізації. І так станеться, якщо Україна не стане Перу.

_________________________________________________________

 

Як ілюстрація до статті на фото картина «Почаїв», кінця сорокових років минулого століття, схожа на офсетний друк, покритий лаком. Особливими символами на картині є широка Дорога вільним полем до Храму, високі Мури, які треба обійти аби попасти до святих місць, і чисте Небо над розкішними дубами, яких тепер нема. А з брехунця голос Януковича…

А історія картини така. Жіночка Степанида Шлапак на прізвисько Квасолька, бо ворожила на квасолі, після Голодомору без рідні прибилася з Київщини до західноукраїнського села на шляху до Почаєва. Почала жити з того, що возила з різних міст, у т.ч. Львова, усякий дрібний крам для селян. Цю картину в сріблястому обрамлені, з рамою і закриту склом з обох сторін купили в неї в кінці сорокових років шістдесят років тому. Та з такого бізнесу Квасолька навіть на смертний посаг не стягнулася. Як промаялася до шістдесятирічного віку , так в шістдесятих і померла безхатченком. Тому, за переказами, її тіло віддали до тернопільського медінституту для експериментів, поклали у ванну з формальдегідом, щоб студенти могли вивчитися. І така їй шана за муки, за віру, за добро…

Коли дописав статтю, то не знав, що ця  картина над моєю головою має печать трагічної долі Бомжа часів окупації України більшовицьким каганатом. В своїй хаті своя правда. А як чужі хазяйнують, то й на тому світі шани не буде. Кращої ілюстрації до статті мабуть не знайти. Не дозволяйте долі вас нагнути і нечиста сила вас омине.

 

Іван Галенко

Не дозволяйте долі вас нагнути і нечиста сила вас омине
Не дозволяйте долі вас нагнути і нечиста сила вас омине
Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (18.08.2009)
Просмотров: 631 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz