Понеділок, 24.07.2017, 09:44
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [706]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)
[29.09.2016][Мои статьи]
Для чого заборонили Київську Русь? (0)
[28.09.2016][Мои статьи]
Реформа МВД: дайте денег и власти! (0)

Опитування
Як реагувати на злочинну вакцинацію, дозволену МОЗ?
Всього відповідей: 755

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

Про моркву, олігархічну контрреволюцію і молодняк
Про моркву, олігархічну контрреволюцію і молодняк
Валерій Семиволос, для УП 

 

- Слушай, крошка, клади в варево морковь, а то мясо не протушится.
- Морковь?
- Я говорю о тех типах, которые не дают тебе жить. Они должны так поступать, потому что они – морковь, а морковь именно такая и есть”.
Роберт Шекли "Из луковицы в морковь"

Необхідний відступ

Обіцяючи минулого разу поділитися своїм баченням революційних змін знизу, я "по-чесноку" думав: вивалю оті 200-250 кіл програмних нарисів майбутньої революції  та й квит на тому. Але ж розумію, що гупнеться та програмова каменюка без будь-якої користі, бо читач більше 50-70 кіл без шкоди для психіки на сприймає.

І тут мені на допомогу прийшов молодняк. Він зі своїм Вашингтоном відколов від моєї цеглини кіл так 50, і мені в подальшому залишилось лише посилатися на нього.

І я вирішив ще тиждень почекати, може ще хто-небудь у той же спосіб полегшить мій опус, вдосконаливши його таким чином до прийнятних та цілком читабельних обсягів. І най мене обзивають базікалом, я перетерплю.

Бо моє завдання не тільки обіцянки виконувати, але й зробити це у найприйнятніший для сприйняття загалом спосіб. А поки я хотів би з’ясувати

Що більш потрібно журналістам: різки чи голобля? Точка зору моркви

Повернувшись ввечері минулої суботи з собачої вигулянки, я застукав дружину за невластивою для неї забавкою: вона дивилась політ-шоу. Виявляється, зателефонував знайомий і порадив їй включити ящик, бо у Чайки на 5-му згадувалось моє прізвище.

Дружина доповіла: мене, а точніше мою статтю на УП згадували в контексті дискусії про можливість революційних змін в країні зверху і обіцяли обговорити: а що ж його вийде, якщо владі дати революційного копняка знизу?

Зацікавлений я й сам присів до ящика, аби послухати розумних людей, мо щось підкажуть сільському дядькові, бо якраз збирався дописувати про оті самі зміни, ініційовані знизу.

Але мені здалося, що диспутанти дружно чергового разу констатувавши: ситуація в країні передреволюційна, почали кружляти по зачарованому колу пошуку шляхів розв’язання апріорі нерозв’язних задач: а чи можна досягти нового за допомогою старого, або як би його здійснити революційні зміни без самої революції?

Ні, я не можу сказати, що усі несли якусь дурню. Навпаки більшість висловлювали розумні речі. Але розумні не означає, що ці ідеї ситуативно раціональні та корисні. Тобто в передреволюційних умовах вони марні, а деякі, як наприклад, месіанського просвітництва народонаселення демократичним цінностям так і взагалі ситуативно шкідливі.

І тут я зрозумів: ось вона та сама медіакратія в дії. Бо маніпулювання в сенсі "формування громадської думки з допомогою ЗМІ" може відбуватися не лише задля "завоювання, закріплення чи збереження влади певними політичними силами", але й задля недопущення нових ідей, думок, суспільних тенденцій та прагнень до радикальних змін шляхом забазікування проблеми.

Тут я на хвильку зупинився в роздумах: чи то згадавши про горезвісну корпоративність, лише пальчиком насварити колег, чи то приставши до народної думки з приводу виховання та стимуляції політбомонду до конструктивно-корисних дій різками, всипати дещицю цього адреналіново-виховного засобу і медійникам.

Бо останні, завершуючи логічний ряд запропонований Костем Матвієнко щодо "політологів та політтехнологів, які є продовженням наших політиків" також у своїй більшості представляються мені отим самим "продовженням".

А ще я подумав, що буду нечесним сам перед собою, задекларувавши нещодавно: бажаєш бути журналістом – не будь "щелкопером"!.

А ще мені подумалось, чи із вбивством Гії Гонгадзе система остаточно вбила і журналістську совість, чи може хоч частка її все ж таки залишалась? І чи зі смертю Сашка Кривенка остаточно помер і дух журналістського вільнодумства, чи мо його трохи залишилось?

А ще ми якось обговорюючи із Сашком місцезнаходження журналіста в суспільстві, дійшли висновку, що той мусить, якщо не бути, то прагнути бути в опозиції до будь-якої влади і хоч трішечки ліваком у поглядах.

А також бути нервом суспільства, перебуваючи на крок-півкроку попереду його настроїв, слугуючи своєрідним дороговказом для спрямування цих настроїв у найприйнятніше для розвитку суспільства русло.

А тому мені видається злочинним марнотратством використовувати ті крихти свободи слова, які у нас залишились – півдюжини більш-менш незаангажованих інет- та друкованих видань, та уламки колись "чесних новин" з усіх сутніх ТРК – витрачати на забазікування доленосної проблеми майбуття України на отих самих уламках.

І тільки-но я потягся за різками аби надати революційного натхнення колегам, як тут таки один читач надіслав цілу стимуляційну голоблю.

"Ще однією ознакою того, що "еліта" шукає способу захистити "непосильным трудом нажитое", є трансляція телеканалами "аналітичних" програм, де розповідають про жахливу суть натовпу і тупу безперспективність стихійного протесту

Об'єктивно вони праві, хрінова справа бунт. Але! Ситуація, коли держава розшматовується владними шакалами, коли голодному, позбавленому роботи і приниженому громадянинові "еліта" та її політологічно-медійна обслуга не в змозі запропонувати нічого зрозумілого і прийнятного, рано чи пізно, таки вибухне!"

Ви не зрозуміли, колеги, так я вам поясню. Ваше завдання сьогодні не констатувати передвибуховий стан справ в суспільстві, а пропонувати як його, той неминучий вибух, спрямувати не на руйнацію усього та вся, а лише на злам посттоталітарної системи влади та на творення нової по-справжньому демократичної модернової України!

Не допомогла голобля? Ну, що ж спробуємо ще й різки.

Тим паче, що про олігархів я виявляється не все сказав, бо замість олігархічної революції на горизонті, схоже, замаячила

Олігархічна контрреволюція

Іменні ж різки ж я вирішив застосовувати не до всіх, а до обраних: тих, кого вважаю не остаточно кінченими "продовженнями політиків" та таких, що схоже, здатні адекватно сприймати критичну порку. Інші ж, хай залишаються поки безіменними...

Почну з Чайки. Ромчику, тебе, що не вчили чи ти забув про шкідливість висмикування цитат із контексту. І аби ти мою цитатку, здійснивши невеличку компіляцію озвучив, наприклад, таким чином:

"Втративши лише від першої хвилі кризового цунамі понад $ 100 млрд., і продовжуючи нести значні фінансові втрати, не виключено, що олігархат може дійти думки про витратність та безперспективність подальшого фінансування цієї війни на обопільне знищення поміж основними українськими політичними угрупуваннями.

І якщо більшість олігархічних кланів укладуть мирову угоду, то одним із перших кроків до примирення може стати перезавантаження існуючої політеліти на іншу, і в нинішніх українських реаліях в недемократичний, тобто силовий спосіб", а не лише останнє речення.

Дивишся, мене б тоді не стали підозрювати в апологізації нашого олігархату, а затіяна тобою дискусія набрала би трохи іншого колориту. А Інні Ведерниковій (статтями котрої з економічної проблематики я просто зачитуюсь) не довелось би червоніючи напружуватись, пояснюючи, що не можуть олігархи примиритися, бо не все ще подерибанили.

Можливо воно й так. Але ж не так вже й багато чого залишилось дерибанити. Ну, газ – та й той головно чужий, ну, земельку та стратегічну трубу. І, за великим рахунком, усьо. А далі що? Правильно. Країну в роздріб, бо оптом не вийде, тому що шакали.

Та й Тато заважає. Він би мо й хотів оптом, та сам, як товарна "загрузка" нікому вже не потрібен. А з іншого боку, ще й народ все більше схиляється до думки, як би його взяти та й поділити самих олігархів.

Ні, далеко не весь народ – відсотків так 50-60 люмпенізованого населення. Але за умови, що інші 30-40%, як я його означаю "протосередній клас", народонаселення можливо й проти такого дєлєжу: бо тоді їх і самих можуть поділити, але й олігархам вони не союзники – бо "прото-", то такий дерибан знизу цілком можливий.

І, якщо вірити Ведерниковій, наші олігархи не в стані укласти мирову угоду, то хто гарантує, що їх не осяє одна і та ж сама геніальна думка: вставши навколішки поскакати галопом наввипередки до Пахана світ Даниловича.

І прискакавши у такий незручний, але надзвичайно зрозумілий для Кучми спосіб, вони не гепнуть лобами об паркет і не заволають такою зрозумілою для нього говіркою: "Набрид нам Тато безяйковий, ТЮлька-сука своїми безумними прожектами задовбала – ніяких мільярдів під них не вистачить, Янек, так той і взагалі двічі обіср…ний, яйцем торохнутий пєтух гамбурзький! Прийми назад під свою високу руку нас заср…ів, не погидуй Батько!”

І прийме Данилович. Можливо країну і не стане продавати ні оптом, ні в роздріб, бо вона йому самому знадобиться для власного владного задоволення у неприродний спосіб. А олігархам, котрі першими прискакають дозволить передерибанити тих, які останніми в чергу до нього стануть.

Маячня, скажете. А най мені тоді Чайка відповість. Це він, як по приколу, чи то хто напоумив, а мо забашляв?, запустив рефреном до диспуту опитування: хто його кращий – Ющ чи Кучма?

І скажіть мені: це випадковість, що опитування те трапилось якраз напередодні демонстрації так розрекламованого, надзвичайно професійно в політтехнологічному сенсі знятого, а значить і бюджетно затратного фільму-проекту "Серія 2004" про навколомайданні перипетії.

Хто в ньому на фоні усіх інших персонажів виглядав найпривабливіше?

Правильно, Кучма. Навіть моя 75-річна мама, яка така ж далека від політики, як я від вишивання хрестиком, переглянувши цей фільм, так прямо і повідомила мені: "Знову будемо Кучму обирати".

А мене цікавить ще одне питаннячко: Данилович сам відстібнув зі свого фонду на цей шедевр, зять постарався чи може хто вже встиг прискакати до нього і прогнутися?

А як Пахан порозумнішав! Ні вони всі розумнішають, коли їх з влади викидають. Той же Кравчук, наприклад, котрий ніколи дурнем і не видавався, втративши за президентством ще й депутатство, сьогодні виглядає такою собі ходячою радою старійшо-мудрійших.

Але Данилович сьогоднішній, в порівнянні із вчорашнім, так і взагалі невичерпане джерело мудрості. Пам’ятаєте він нещодавно так мудро і сказав: усе мусить відбутися у легітимний, законний спосіб. Парламентські вибори, якщо позачергові, коли Ющенко призначить, якщо чергові -, коли термін у ВР вичерпається.

Президентські, як закон передбачає. А він поміркує, може ненадовго й повернеться, аби декого із опричників (мабуть останніх в черзі до нього олігархів мав на увазі) інфаркт відвідав. Він би ще про КАМази та самостріли згадав, так декого вже б сьогодні шляк трафив.

Отака легітимна контрреволюція...

І зупинити її можна лише з носака та по носопирці. А хто зупинятиме? А отой самий протосередній клас. Бо якщо не зупинить, Данилич сам той клас у незручну позу поставить. А ще в мене величезна надія на

Молодняк

От хто найменш усього заслуговує на різки, так це Кость Матвієнко. Бо потупивши очі долу про не до кінця (якого саме – цікаво?) використаний потенціал Юща, котрий, буцімто започаткувавши реформи, може тут таки вчасно подати у відставку (от Тюлька зрадіє) – не розпатякував.

Про просвітництво мас не бурмотів. Про якусь міфічну Конституанту та незрозумілу, в сенсі чіткості формулювання, українську національну ідею не згадував. А так просто опонентам і врізав: революційні зміни в країні можуть бути ініційовані лише знизу.

От тільки не пояснив, хто буде ініціювати: люмпен чи середній клас. Якщо люмпен – то що це буде: просто бунт чи нова соціалістична революція? Якщо середній клас, то в який спосіб? І чи почалась та системна революція 2004-05 років і нас очікує другий її етап, чи вона лише назріває?

Не почув я відповіді. Може ще встигну почути і мій опус, дивишся, і полегшає ще кіл на 100.

Але різки не за це. А за характеристику нашої молоді, яку Матвієнко уособив із гламурними ублюдками на кшталт Довгого чи Левченка. Ти б, Костю, до цього ряду ще й молодих політичних інфантилів типу Донія, Андрія Шевченка чи Писаренка додав би, а ряд би завершив більш активним, шансоном пришибленим люмпен-молодняком. От картинка вимальовується – суцільний сюр.

В мене питаннячко таке: ви що там в Києві зажерлись, що очей розліпити не можете і навкруги подивитися. Бо мені тут хлопчики, саме київські листа-відозву прислали. Відчуваю, молодняк зовсім зелений, років так 16-20.

Мішанина суцільна: анархізм, лібералізм, комунізм, соціал-демократизм – все в одному флаконі. Але бажання щось змінити в цій країні таке гостре, що за сотні кілометрів шкірою відчуваю. Чом вони вас не знайшли – політологи хрінові, мо б в їм яку-небудь політграмоту прочитали, чи що?

Бо не вірять вам – бо ви продовження. А може мені їм треба було порадити  із творами Бакуніна чи Савінкова ознайомитись? Так вони вам швиденько башту знесуть.

Порадив поки, най Золотарьова (в частині про КСД – ще кіл 20 від мого опусу геть), а особливо Толкачова "Мрія про Україну" почитають, мо й не знесуть?

А ще тут до мене днями молодняк бізнесовий завітав. Порадитись. Бо вони знають яку саме і як будувати нову Україну. Вони знають що і хто їм заважає. Вони не знають лише як від отого "що і хто", котре стоїть на заваді їхнім прагненням, позбавитись.

Ну, так це вже справа техніки. Порадив, для початку, організуватися, шукати однодумців, об’єднуватися із ними, набиратися сили і за умови недопущення до себе сутніх в Україні політологів, політтехнологів, а особливо політиків валити те владне концентроване "що і хто", к лихій годині.

Бо повторюсь кожен зайвий день перебування теперішньої панівної верстви як вкупі, так і окремих її представників при владі завдає непоправної шкоди національній безпеці України і несе реальну загрозу її суверенітету та територіальній цілісності.

Ні, це не втрачене покоління, як дехто намагається втюхати в мізки таку думку. Може, хтось його для себе й втратив, але сам себе цей молодняк не загубив. Бо він має МРІЮ! Побудувати сучасну, модернову, передову, проривну, по справжньому демократичну, із відповідальною владою та відповідальним суспільством Україну.

 

Валерій Семиволос, Харків, для УП

P.S. Відчуваю, як зараз в коментах накинуться: а ти, дядьку, ким себе уявляєш? Месією? Совістю? Дороговказом? Нє-а. Я безсовісна і тупа тварюка. Чому безсовісна і тупа – бо тварюка. Чому тварюка – бо інколи так хочеться витягти прадідівську шаблюку, та й позносити скільки встигну владних або посіпацьких голів.

Але ж молодняк заспокоює. Він і сам це, якщо треба буде зробить. А поки я морква. Ота сама неприйнятна і противна шеклівська морква. Минулого разу ми зварили м’ясний бульйон, сьогодні додали морквину, завтра додамо цибульки та спецій і зваримо юшку.

Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (13.03.2009)
Просмотров: 540 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz