Вівторок, 21.11.2017, 15:14
Приветствую Вас Гість | RSS
Пошук
Головна | Каталог статей | Регистрация | Вход
МАЛЕНЬКА ПАРТІЯ СНАЙПЕРІВ
Форма входа
Меню сайту

Категорії каталогу
Мои статьи [706]

Наші друзі
  Locations of visitors to this page

Новини
[25.02.2017][Мои статьи]
ВОЖДИ ПРОЛЕТАРИАТА» О НАРОДАХ (0)
[22.02.2017][Мои статьи]
Отці невидимого фронту (УПЦ ФСБ) (0)
[20.01.2017][Мои статьи]
Музичний олігарх з ДУС АП проти журналіста О.Ягольника! (0)
[31.12.2016][Мои статьи]
Константин Стасюк о "неправильной" физиологии и "официальном" лечении (0)
[15.11.2016][Мои статьи]
Комбат Юрий Покиньборода против Хатии Деканоидзе (0)
[04.11.2016][Мои статьи]
Ось і студентка стала директором музею… (0)
[08.10.2016][Мои статьи]
“Друзі Гіркіна” з Міноборони майже святі… (0)
[07.10.2016][Мои статьи]
Мистецтво в зоні АТО (0)
[29.09.2016][Мои статьи]
Для чого заборонили Київську Русь? (0)
[28.09.2016][Мои статьи]
Реформа МВД: дайте денег и власти! (0)

Опитування
Як реагувати на злочинну вакцинацію, дозволену МОЗ?
Всього відповідей: 755

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Публікації » Мои статьи

Придбаймо танк, або ще раз про піночетизацію усієї країни
Придбаймо танк, або ще раз про піночетизацію усієї країни
 Валерій Семиволос, для УП 



Минулого разу я обіцяв поділитися своїми думками про активні організаційні форми народного спротиву та самозахисту. Але, народна думка, з цього приводу, з кожним днем настільки пришвидшується та радикалізується, що часом оті самі реальні процеси самоорганізації за нею не встигають.

Тому, аби потім, про деякі, поки що, віртуальні сценарії глобального самозахисту не довелось розповідати у свинячий голос, повідаю про один із них сьогодні...

Творчо перечитуючи Жванецького

Нещодавно, пхаючись до Харкова у приміському потязі, я став мимовільним свідком надзвичайно цікавої дискусії. Гурт веселих молодиків (як я зрозумів, курсантів-випускників якогось військового вишу) з’ясовував поміж собою, а щоб воно вийшло, аби придбати танк.

Дискусія почалась суто по Жванецькому: "Я хотел бы, как во время войны, на деньги пионеров купить танк, но ездить на нём самому". Але далі фантазія юних розумників буяла трохи в іншому, аніж у метра гострого слівця, напрямку.

Для початку почали рахувати якими силами можна захопити владу, аби навести лад в окремо взятому районі. Виходило: для райцентру достатньо одного танку та взводу підтримки, а щоби взяти під контроль увесь район – ще пару БТР-ів та півроти бійців.

Населення вітає визволителів квітами, салом та горілкою, одночасно здаючи новій владі усіх очільників старої.

Потім почали рахувати область, але швиденько припинили. Бо квіти, сало, горілку та інший шоколад народної прихильності можна легко забезпечити в масштабах усієї країни не розпилюючи сили по регіонам, а взявши під контроль ВР, СП та КМ.

Головне, аби усі політбомондівці були на робочих місцях. Виходило: пари полків офіцерсько-курсантського складу, двійко танкових батальйонів та роти армійського спецназу (для особливих доручень) для початку катавасії цілком вистачить.

Головних проблем було дві: як забезпечити у потрібний момент 100% явку усієї цієї владної шушери, та як потай зосередити під згаданими осередками влади, необхідні сили. Рішення було знайдене настільки несподіване і комплексне, а головно просте, реалістичне у виконанні і безкровне, що я порадів: в наших військових вишах таки чомусь вчать. Ділитися ним поки не буду, мо й нам знадобиться?.. Але повірте...

Та й справа не в технології. А в тому, як ця молодіжна хунта планувала навести лад в країні.

В першу чергу самим фактом гіпотетичного заколоту скасовувалась депутатська та інша високопосадова недоторканість. В чому ці достойники мусили б переконатися на прикладі найбільш борзих своїх колег, котрі, качаючи права, обов’язково б отримали прикладом в лобешник.

З усіх пільг та привілеїв за нардепами залишалось лише тимчасове право тиснути на кнопку в правильному напрямку, а за міністрами – ретельно виконувати ті рішення.

Окрема мова про президента та його секретаріат. Тато проголошувався пожиттєвим гетьманом та т.в.о. президента з єдиним правом виступати зі своїми моралізаторськими проповідями та культурологічними есе в нічному прайм-таймі на спеціально створеному ТРК "Бджілка".

СП перейменовувався в гетьманську канцелярію, котра віднині переймалася виключно своїми прямими обов’язками – готувала тексти патрону. Усі інші права і повноваження президентської гілки влади хунта перебирала на себе.

Позаяк переважна більшість, як приватних, так і державних власників усього більш-менш стратегічного в країні опинялися під контролем хунти, то термінової потреби в захопленні банків, телеграфів, "заводов, пароходов", редакцій впливових ЗМІ і такого іншого не передбачалося.

Але про всяк випадок, аби позапарламентські та позакабмінівські грошові лантухи не розбіглися, перекривалися усі аеропорти, порти та інші вокзали та й взагалі закривалися кордони, а за деякими фірташами, коломойськими, хорошковськими та іншими вітчизняними абрамовичами споряджалися спеціальні групи затримання.

Втім, після єдиної кадрової зміни в складі КМ – призначення нового міністра оборони (штафірка Єхануров відправлявся у безстроковий наряд – драїти міністерські гальюни зубною щіткою) влада в центрі і на місцях, заразом з усіма стратегічними об’єктами, бралася під контроль військовими.

Апріорі вважалось, що наша зубожіла армія, яка тим не менш має 30% народної довіри і з новим міністром на чолі (прізвища зі зрозумілих причин не називаю, але людини, зі слів курсантів, у війську досить популярної) хунту підтримає.

До речі про народ. Пасажири лише спочатку прислухалися до фантазій молодиків, але вже незабаром і самі стали долучатися із найрізноманітнішими пропозиціями до дискусії. А позаяк потяг пхався години чотири, то під кінець до вагону набився майже весь сутній в електричці люд. Тому усе нижчевикладене ніщо інше, як плід, поки що віртуальної, творчості народних мас.

Ніхто і нікуди не розгонився і не розпускався – просто усім владним та господарським структурам пропонувалося виконувати свої прямі обов’язки. Діяльність партій та громадських організацій призупинялася. Будь-які прояви сепаратизму, як і спроби місцевими органами влади прийняти будь-які рішення політично-провокаційного чи перерозподільно-власницького штибу, каралися.

Втім, на відміну від кровожерливого лідера "дударів" Романенка, ніхто нікого розстрілювати не збирався. Винні карались публічними різками та громадськими роботами, для початку прибиранням сміття з вулиць.

Окремо каралися бандити, рейдери та корупціонери – спійманих на гарячому їх змушували одне з одним зайнятися улюбленою розвагою Борі Мойсеєва (не танцями чи співом), все дійство знімалось на відео, демонструвалося в СІЗО, куди ці персонажі потім і відправлялись на перевиховання.

Виконання покарань покладалося на мєнтів, котрі, у випадку недбальства, каралися аналогічно, хто чого недоглядів, те й отримував.

Що стосується парламенту, то народні обранці у повному складі (за виключенням Кузьмука, той теж отримував зубну щітку і відправлявся в депутатські вбиральні – ще одна дрібна помста курсантів) дружньо починали продукувати антикризові та інші нагальні реформаторські закони.

Оцінку ж цій авральній законотворчості мусила б давати спеціальна експертна група з числа політично незаангажованих фахових правників, економістів, соціологів, політологів та інших галузевих профі. (Про групу цю не забудьте – вона дуже важлива в подальших розкладах хунти).

В разі негативного вердикту експертів тому чи іншому закону, його автори каралися все тими ж таки різками (для чого в дверях ВР прорізались спеціальні віконця під депутатські філейчики і кожен бажаючий міг здійснити тую екзекуцію), а потім відправлялися на громадські роботи – допомагати тіньовому міністру оборони.

Сам закон із правками експертів відправлявся депутатам на повторний розгляд.

Окрім того, позаяк будь-який закон є плодом колективної депутатської законотворчості, то і відповідальність мусить бути колективною – постановила хунта і ввела систему штрафів.

За кожен неякісний закон лупити по $1 мільйону з кожного нардепа. Цифра бралась не зі стелі. Виходили з того, що прохідне місце в партійних списках вартістю в $5-7 мільйонів, відбивається кожним ікроїдом (дякую, за ще одне влучне означення читачів) десь за рік успішного парламентаризму.

А значить готівкові і безготівкові активи для сплати первинних штрафів у кожного нардепа мусять бути.

А ще пропонувалося для кожного народного улюбленця ввести спеціальний податок у тому ж таки розмірі $1 мільйон за кожен день перебування в стінах ВР опісля гіпотетичної хунтизації країни. Тим, у кого активи закінчувалися, дозволялось розраховуватися рухомим та нерухомим майном, для чого в стінах ВР відкривалася спеціальна нотаріальна контора.

Ну, а за зовсім зубожілих нардепів мусили розраховуватися їх більш заможні колеги. Бо ж відповідальність колективна. Усі отримані в такий спосіб кошти і майно відправлялися до трьох спеціальних фондів: антикризового, соціальної підтримки та сприяння проведенню реформ. Такі ж фонди за способами наповнення створювалися на місцях.

І ті ж таки методи фінансово-фізичної стимуляції поширювались на Кабмін та його виконавчі структури.

Несподівано в логічний плин дискусії втрутився якийсь киянин, що невідомо звідки взявся у харківсько-сумському гурті пасажирів, і попрохав хунту щось таки зробити із Черновецьким та Довгим, харків’яни тут таки згадали своїх Допу з Гепою, а сумчани своїх таких же аналогів.

Але особливо всіх розчулив дядько із якоїсь Дідькозачхипайлівки, котрий слізно молив прислати до них хоча би танкетку, аби дати раду місцеву голові Пилипенку – бо краде і розпродає курвин син все що не попадя.

Хунта зрозуміла, що з місцевим самоврядуванням вони до кінця не продумали. Але рішення знайшли швидко. Постановили київських, харківських та сумських батьків міста, а також згаданого Пилипенка дорівняти до рейдерів із бандитами з усіма каральними наслідками для них, що з цього факту витікали.

Попри, попереднє рішення особливо не втручатися у діяльність місцевих органів, а лише здійснювати контроль, як виключення пообіцяли призначити замість мерів до Києва генерала, в Харків і Суми – по полковнику, на Дідьківщину – цілого прапора, усіх з числа відставників-господарників.

Інших поселян та городян попрохали хунту з цього питання не турбувати, а вимагати від ОДА та РДА (пам’ятаєте? – напряму підпорядковані хунті) більш інтенсивніше застосовувати на місцях різки.

Втім, почувши заперечення на кшталт "ворон ворону...", хунта зробила загалу ще одну поступку: скасувати губернаторів та голів РДА, відправити їх у розпорядження гетьманської канцелярії, а натомість призначити військових прокурорів та їх заступників із помічниками – префекти називаються.

А ще хунта нагадала, що ВР тим часом продукує і продукує нові реформи, в тому числі і про місцеве самоврядування.

Свободу слова вирішили дуже не обмежувати, порадивши ЗМІ теми мови, НАТО, УПА та іншої історичної справедливості не педалювати, на прямих ефірах з місць голозадих екзекуцій не зациклюватися, а більш відстежувати за можливими фортелями цивільної влади і про військову не забувати.

Потім згадали кризу. Якийсь інтелігент бомжуватого штибу в окулярчиках на мотузочках із тріснутим скельцем почав іронізувати: мовляв, з кризою теж будете різками боротися? Хунта призадумалася.

Але тут до напрацювання стратегічних планів долучився залізничник із здоровезною монтировкою в обіймах і пояснив: треба розрізняти зовнішню і внутрішню кризи.

Зовнішня – породження ринкової стихії має властивість саморегулюватися, тому в її хід краще не втручатися. А внутрішня – це результат колективного політичного безсилля нашого політбомонду, і зайва доза адреналіну від різок йому не завадить.

Втім, в економіці, як хунтівський молодняк, так і загал явно плавали, тому постановили довіритися фаховим економістам із вже згадуваної експертної групи.

Але головну напрямну експертам та ВР визначили: розбудова соціально-орієнтованого капіталізму із значними стартовими податковими та кредитними (ви розсміялися при слові кредит? – бо забули про штрафні фонди) пільгами для дрібного та середнього підприємця, та надзвичайно прогресивним податком для олігархічних персонажів.

Поодинокі тверезі голоси, що Європа сьогодні в кризовому гузні саме через таку стійку соціально-економічну орієнтацію, почуті не були. З чого я зробив висновок: навіть якщо трапиться справжня хунта, Україна попри все просто змушена буде перехворіти соціал-демократизмом.

В геополітичному сенсі більш усього клопіт мозкам викликали стосунки із Росією. Постановили: дружити, дружити і дружити, але на відстані і через надійний кордон. І аби дружба та була переконливішою – терміново міцнити військо шляхом професіоналізації та модернізації.

Привіт Кремлю зі Слобожанщини за газову війну та й самий газ, що горіти не хоче.

Про реформи правоохоронної та судової систем помовчу, аби бува кого з їх очільників шляк не трафив. Але задуматися про виборність суддів та дільничних-шерифів, а також про реабілітацію усіх невиннозасуджених із повною компенсацією моральних та матеріальних збитків за рахунок тих, хто їх запроторював до буцегарні, радив би. Бо такі настрої народонаселення.

Потяг наближався до Харкова і останні свої рішення хунта викладала тезово.

При владі залишатися недовго – рік-півтора, поступово повертаючи контроль над країною цивільним.

Після того, як експертна група зробить висновок, що напродукованих законів, шляхом фінансово-екзекуційної стимуляції нардепів і міністрів, для початку наведення ладу в країні вистачить – парламент розпускається, а Кабмін йде у відставку.

Замість останнього, окремим указом хунти, на базі експертної групи, формується уряд національного порятунку.

Одними із останніх ВР мусить прийняти нові закони про вибори та про референдум, і особливий – про політичну люстрацію.

Згідно першого, передбачаються відкриті списки до парламенту та мажоритарка на місцях. Із соціально-юридичними угодами поміж депутатами та виборцями, згідно котрих, при невиконанні першими обіцянок, останні можуть їх відкликати шляхом судової тяганини, – погодити до формування нової реформованої судової системи.

А до тих пір застосовувати новий закон про референдум, з допомогою котрого можна буде розв’язувати не тільки місцеві чи загальнонаціональні нагальні проблеми, але й за спрощеною схемою відкликати брехливих чи бездіяльних виборних посадовців усіх рівнів.

А одним із перших питань, котре мусить буде вирішене через референдум – це в якій республіці ми житимемо: президентській чи парламентській, без будь-якого третього варіанту.

Згідно ж закону про політ люстрацію, жодна партія, хоч один представник котрої колись товк своїм гузенцем будь-яке законодавче крісельце, не має права брати участь у виборах. А для самих народних обранців усіх Рад (за виключенням хіба що сільських, селищних , сільських та міських районних – бо там таки може трапиться кадрово-законодавчий дефіцит) та усіх скликань ця каденція мусить стати останньою.

Чим здійснитися прагнення 80% нашого народонаселення. Ці ж таки норми поширюються і на вибори президента.

Не демократично? Можливо. Але ж так хунта вирішила і загал її підтримав.

Після чого проводяться поетапні вибори із, як мінімум, піврічним люфтом поміж ними: парламентські, президентські, місцеві. Чому не вкупі? А тому, аби якась новоявлена політична сила не узурпувала всю владу замість хунти.

І ще раз про Жванецького

Потяг прибув до Харкова, народ висипав на перон, хунта склала із себе повноваження і подалась догулювати чиєсь недогуляне весілля. Я впав до метро. У підземці було затишно і спокійно. Мабуть тому, що не було хунти, най навіть такої – веселої, молодої і доброзичливої.

І я подумав про те, з чого почав цю статтю: якщо ми не пришвидшимо цілком природні процеси самоорганізаційного самозахисту і не вийдемо на якусь нову організаційну форму загальнодержавного масштабу, аби скласти конкуренцію усьому сутньому політбомонду, то не виключено, що станемо свідками картини майже за Жванецьким.

Танк, що димить солярою і гуркоче траками бруківкою, під’їздить до парламенту (може бути інше, кому яке до вподоби осереддя влади) і впирається гарматою у двері. І якийсь замурзаний лейтенант, "сидя на башне и прихлёбывая из котелка" задає запитання: "А чи не засиділися ви тут бува панове?"

І то може бути не така вже й віртуальна і, напевно, що не безкровна, справжня хунта!!!







Валерій Семиволос, приміський потяг "Смородино-Харків", для УП

http://www.pravda.com.ua/news/2009/2/13/89631.htm


Категория: Мои статьи | Добавил: snayper (14.02.2009)
Просмотров: 604 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 1
1  
"ПІНОЧЕТА", а не "пол-пота" !!!

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz